Ви нам потрібні

Шановна редакціє газети «День»!

З перших слів свого листа хочу вам подякувати за те, що надіслали мені повідомлення про подальшу передплату газети на друге півріччя. Спасибі вам, що нам, пенсіонерам, даєте можливість передплатити за редакційними цінами. З газетою «День» познайомилась ще далекого 1999 року. Своїми статтями і різними рубриками вона змушувала мене майже щодня бігти через дорогу, щоб у кіоску купити газету першою, бо після обіду її в продажу вже не було (та й сьогодні так само). Пригадую, як мені сподобалась одна стаття «То чи потрібні ми нам?» (її спеціально для «Дня» написала Інна Захарова з Харківської правозахисної групи. — Ред.). Мені хотілося написати свій відгук у рубрику «Резонанс» власним віршем. Утім, знайомі скептично промовчали — і мені стало зрозуміло, що він недосконалий, а може, і примітивний. І все ж хочу вам надіслати його тепер, бо і так своїм листом відібрала у вас дорогоцінний час. Пробачте мені як старшій людині.

Ми нам потрібні

— Ого-го-го, ми іще є, ми іще будемо! — кричав козак у полі, рубаючи шаблею татаро-монголам голови.

— Ого-го-го, ми іще є, ми іще будемо! — гукав Богдан до воїнів, перемагаючи шляхту під Жовтими Водами.

— О, ми іще є, ми іще будемо, не спіть, вставайте, пора, — наші хлопці будили нас із таборів Мордовії.

Поки ще мислимо по-українськи і пишуть статті мої журналісти, допоки ще зовсім ми не втратили голос, ми іще є, ми іще будемо, — бо ми нам потрібні.

27.11.1999 р.

П’ятничний номер передплачую, а щоденний час від часу купую в кіоску «Інтер-преса», бо тут він найдешевший. Намагаюсь по можливості поїхати в ліс по перший зелений квасок — люди охочіше купують лісовий, ніж городній. А потім достигнуть ягоди чорниці, малини, ожини... і польові квіти. На Зелену неділю до польових квітів додаю гілочки холодної м’яти і меліси, а ще невеликі гілочки духмяної липи і акації, клена, дуба. До свята св. Євхаристії з польових квітів плету віночки. А до свята Спаса також за літо назбираю розмаїтого зілля: чебрецю, материнки, звіробою, полину, все це скомпоную, додам яблучко і продаватиму. Ось так і зароблю на цукерки онукам і на свою улюблену газету «День», а ще привезу дітям лісової ягоди. Це така невелика підмога до пенсії, бо з неї витрачаю на інші необхідні безкінечні потреби, а скільки ж тої пенсії у звичайного пенсіонера, хоча свого часу працювалось на достойну...

Та досить скиглити про «бабин бізнес». Бо є у нашій родині й гарні новини — мої онучата нещодавно пережили перше причастя. Яка ж це епохальна і приємна подія і для батьків, і нас, бабусь, а що вже говорити про дівчаток: вони і молитви потрібні вже знають, і на лінійці на останньому дзвінку отримали похвальні листи. Пошли, Боже, їм, батькам і вчителям, здоров’я і благословення на довгі й щасливі літа.

Ми любимо вашу газету, вона як віддушина у наш непростий і жорстокий час. А два дні вихідні можна приємно провести за читанням статей, які деколи перечитуєш і по кілька разів. Бажаю вам здоров’я, успіхів і натхнення. Пишіть, творіть і просвіщайте нас, бо ви нам потрібні. Спасибі вам.