Різдвяний презент художньої мініатюри

Це зараз поштова листівка – «мімічна» штука, миле ретро чи оригінальний спосіб здивувати адресата, а ще 30–40 тому вони були обов’язковим атрибутом будь-якого свята. Їх надсилали на річниці подружнього життя, дні народження, новорічні і різдвяні свята. Сучасні гаджети із мільйонним набором різних «гіфок» уже давно замінили поштові листівки. Однак повідомлення через месенджери не передають тієї атмосфери добра та любові, яка властива вітальним листівкам. Навіть їхні цифрові репродукції викликають теплі спогади, адже кожна маленька листівка має велику історію. Вони зберігають не лише спогади листування між людьми, мають художню цінність, але й відображають свого роду тренди певного періоду історії. Доказом цього став звичайний допис у Фейсбук Вінницького обласного краєзнавчого музею, який представив різдвяні листівки з власних фондів. На них зображені різноманітні сюжети: різдвяні символи, діти, колядники, тварини, янголята, новорічні прикраси, національні орнаменти і, звичайно, Святий Миколай. Допис викликав ажіотаж у мережі, адже найдавнішим різдвяним листівкам більше сотні років і вони прекрасно збереглися у кольорі.

«ЗОЛОТЕ» СТОЛІТТЯ ЛИСТІВОК

За однією з версій, історія ілюстрованої поштової листівки починається 1794 року, коли англійський художник Добсон створив відкритий лист (їх ще й так називали), зобразивши сім’ю біля ялинки на фоні зимового пейзажу. На противагу англійцям німці висувають свою версію про те, що поштова картка була оригінальним винаходом прусського поштового урядника Генріха фон Стефана, який у 1865 році першим запропонував проєкт відкритої кореспонденційної картки (нім. Postblatt). Однак його пропозиція була відхилена генеральним директором державної пошти через «непристойну форму» відкритого листування, а також можливість зменшення поштових доходів. Натомість професор економіки Військової Академії у Відні Еммануїл Герман запропонував відкриту кореспонденційну картку, що було прихильно сприйнято австро-угорським урядом, але він обмежив текст на картці лише до 20 слів…

Визначити, яка саме країна стала засновницею вітальної листівки, наразі нереально, але напевно сказати можна, що причиною неймовірно швидкого поширення відкритого листування та ще й появою першої ілюстрованої державної поштівки стала франко-прусська війна. Бізнесмени і видавці ворожих країн швидко зрозуміли можливість великих доходів і почали друкувати дешеві поштівки з картинками. Відтак перші ілюстровані поштівки з’явилися у Франції та Пруссії. В Австро-Угорщині пошта ще деякий час консервативно дотримувалась державного стандарту (без ілюстрацій), але у 1872 році дозволила друк поштівок польською і русинською мовами на території Галіції. На решті території України листівки поширилися на початку ХХ століття. Власне, про це свідчить і колекція Вінницького обласного краєзнавчого музею. Як каже головна зберігачка його фондів Тетяна ЄВСЕЙЧЕВА, першими, хто оцінив практичну цінність поштових карток, були підприємці. Вони зрозуміли, що ілюстрована поштівка – найкраща реклама. Масовому розповсюдженню видових поштових карток сприяло ще й те, що їх почали видавати приватні друкарні.

«На початку ХХ століття поштові листівки дісталися України і набули широкого розповсюдження. У перші два десятиріччя виразно простежується розширення тематики, а також удосконалення художнього та поліграфічного рівня листівок, – розповідає Тетяна Євсейчева. – Величезна розмаїтість листівок, що з’явилися на межі століть, надихнула згодом філокартистів називати період з 1898 по 1918 рік – «золотим» століттям листівок. Адже саме на перше десятиріччя ХХ ст. припадає розквіт друку листівок: його виконували на високому поліграфічному рівні, автори експериментували із матеріалами, застосовували різноманітну аплікацію. На нинішню територію Вінниччини листівки потрапляли з Російської імперії. Туди такі вітальні листівки спочатку привозилися з-за кордону, переважно з Німеччини. На них з кінця ХІХ століття зображували види міст із «привітом» чи «уклоном». Поступово з’являються вітальні, рекламні, гумористичні листівки. А перші різдвяні листівки були видані з благодійною метою Петербурзьким опікунським комітетом 1898 року. Громада святої Євгенії, яка незабаром стала найбільшим видавцем листівок, випустила серію з 10 ілюстрованих поштових карток тиражем у 10 тисяч екземплярів з акварелями відомих петербурзьких художників. Тираж швидко розкупили, і друк довелося повторити».

Якщо говорити про поштові, а не вітальні листівки, то першою була серія з куточками Києва, яка побачила світ 1895 року з легкої руки Степана Кульженка. На початку ХХ ст. за короткий час поштові листівки в Україні набули широкого розповсюдження. Українські картки були на рівні найкращих європейських зразків. А особливе місце в історії української поштової листівки безперечно належить Коломиї, що на Івано-Франківщині. Там діяв унікальний видавничий центр української провінції, де 1864 року було започатковане світське українське книгодрукування, 1865 року – газетярство, а упродовж другої половини ХІХ–ХХ ст. діяли 32 друкарні, які видавали українську продукцію, що давало підстави для діяльності багатьох видавництв.

ЦІННІ КОЛЕКЦІЇ «МОВЧАЗНИХ» ВІТАЛЬНИХ ЛИСТІВОК

Величезний попит на святкові та вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. Різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!», але зустрічалися й «З Колядою!». Поштова листівка сприймалася як своєрідний маленький презент художньої мініатюри, її унікальність зумовлювалася тим, що на зворотному боці були особисті щирі побажання, вона зберігала тепло рідних чи дружніх рук, це був знак поваги і шани. Як відзначає Тетяна Євсейчева, для поштівок випускали спеціальні альбоми, ними прикрашалися інтер’єри будинків.

«У фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею представлено понад півтори сотні листівок на новорічно-різдвяну тематику. Найперші і найдавніші, які датуються початком ХХ століття, надійшли до закладу з комплексу священника Володимира Янси (1880–1931). В 1907 році отець Володимир Янса з родиною переїхав до Вінниці у зв’язку з призначенням його завідувачем Вінницької церковно-вчительської школи. У 1919–1920 роках вся родина оселилася у Жмеринці. Серед речей священника було чимало листівок – як вітальних, так і з видами Вінниці. Є листівки, які прийшли до музею у комплексі відомих вінничан або колекціях. Кілька зразків потрапили у фонді Шулавської, яка була ученицею Вінницької гімназії і писала листи та надсилала вітальні картки своєму батьку – Василю Шулавському. Цінною і масштабною є колекція Долгульова. У ній понад 4 тисячі різних листівок. Їх передала до музею його правнучка, у межах акції «Подаруй музею експонат», яку ми зініціювали ще до 80-річчя закладу. Тоді, власне, ми й отримали чималу колекцію листівок як дореволюційного періоду, так і радянського. Ми не дізнаємося про історію цієї маленької картки, які люди за нею стояли, але можемо зчитати інформацію за зображенням, маркою, штемпелем. Вони дозволяють зрозуміти хронологічні рамки, коли ця листівка була випущена, звідки і куди надсилалася, якими словами супроводжувалася. Власне, історія поштової листівки розпочалася з відкритого листа, де не було ілюстрації, а просто коротке повідомлення».

ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБИСТИХ ЛИСТУВАНЬ

З другої половини XIX століття вітальні листівки починають друкуватися в багатьох європейських країнах. Їх кількість уже обчислюється мільйонами. Спочатку на листівках найчастіше зображувалося немовля Христос в яслах або інші релігійні сюжети. Пізніше з’являється Санта Клаус і композиції з квітів, віток і ялинкових прикрас.

Тим часом у Радянському Союзі поштова листівка використовувалися як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головний подій у державі. До прикладу, на перших радянських новорічних листівках зображувалися щасливі мами з хлоп’ятами на фоні башти Кремля, пізніше до них приєдналися Дід Мороз і Снігуронька. А вже за деякий час промисловість випускала щонайширший асортимент листівок, що спокушали покупців з вітрин газетних кіосків. І хай якість друку і яскравість фарб радянських листівок поступалися імпортним, ці недоліки компенсувалися оригінальністю сюжетів і високим професіоналізмом художників.

«Уже у 1950-х роках стали супермодними листівки з ательє. Їх робили як фотографії на фотопапері у відповідних тематичних рамках. До свят друкували вітальні картки з мальованими мультиплікаційними героями або головними героями свята. У 1960-х роках були навіть зимові пейзажі українських міст. До прикладу, «Укррекламфільм» випускав краєвиди Києва з привітним пам’ятником Богдана Хмельницького. А коли перша людина полетіла у космос, то відповідно всі листівки також відображали цю подію. Тобто листівка несла в собі не лише вітальну функцію, але й інформаційну та ознайомчу, – резюмує головна зберігачка фондів. – Колекції листівок ми здебільшого використовуємо для підготовки тих чи інших тематичних виставок, але насправді вони заслуговують на більшу увагу і дослідження. Це стосується не лише наших колекцій, а взагалі історії української листівки. Адже колекції бувають різними: одні колекціонери збирають листівки від однієї держави або декількох, інші – об’єднують їх за тематикою чи хронологією. Але від того цінність листівки не зменшується, адже кожна з них зберігає не лише чиєсь особисте листування, а й має велике історичне значення: завдяки зображеним на них історичним об’єктам, а деколи і текстам та адресам, поштові картки служать дослідницьким матеріалом для істориків і краєзнавців».

Попри те, що поштові листівки вже відійшли  у минуле, довкола ще є чимало колекціонерів-філокартистів, які продовжують збирати свої колекції і купувати на аукціонах унікальні речі. А задоволення це не з дешевих! Ціни поштівок на аукціонах коливаються залежно від унікальності, стану, зображення і можуть сягати кількох сотень і навіть тисяч доларів. Наразі найвища офіційно зареєстрована ціна, яку колекціонер заплатив за листівку, становить 710 000 доларів. А в 1991 році Книгою рекордів Гіннеса був затверджений рекорд – найбільша колекція поштівок з 1 000 265 штук. Її зібрав Маріо Морби з Великої Британії. Найбільша колекція поштівок з рекламою сигарет – приблизно 1 000 000 штук – була зібрана Едвардом Уортон-Тігаром. Колекція теж була визнана Книгою рекордів Гіннеса і наразі зберігається у фондах Британського музею.