Говорити чи мовчати?

У державній політиці, перемовинах про мир, виборчій кампанії або стратегії розвитку компанії недостатньо викласти наміри, дати обіцянки та повідомити про свою прихильність. Усе це є лише першим кроком у прямуванні до бажаної кінцевої мети, і немає абсолютно ніякого сенсу, якщо не будуть зроблені другий, третій і подальші необхідні кроки. Крім того, зроблений перший крок дає поштовх для віри й упевненості інших у тому, що подальші кроки справді будуть зроблені, якщо ні —  може скластися помилкове враження, що неможливість досягнення певної мети є віддзеркаленням помилкових (або даремних) намірів або некомпетентного їх здійснення. Приклади вищевикладеного ми можемо побачити практично в будь-якій сфері життя, яку б ми не розглядали.

•  Розглянемо оголошення, зроблене в січні Європейським центральним банком, про те, що він уживатиме заходів щодо  пом’якшення грошово-кредитної політики. Тоді здалося, що багато лідерів країн передбачали, що такого вчинку ЄЦБ буде достатньо. Оголошення зроблене, гроші надруковані, економіка відновлюється. На жаль, монетарна політика так не працює: пом’якшення грошово-кредитної політики — захід недостатній, і ніхто не повинен наївно на це розраховувати.

•  Пом’якшення грошово-кредитної політики є корисним кроком для відновлення економіки, проте це є лише частиною ширшого пакету заходів. У разі відсутності інших економічних реформ, пом’якшення грошово-кредитної політики не зможе вплинути на зміни, необхідні для різкого початку економічного зростання. Якщо ж реформи не проводитимуться і економічного зростання не станеться, то політичні діячі, скоріше за все, скажуть, що всі негаразди через пом’якшення грошово-кредитної політики, а не через їхню нездатність ужити всіх необхідних заходів, які необхідно впровадити відразу після такого пом’якшення на шляху до економічного підйому.

А зараз розглянемо свободу слова. Після кривавої розправи в редакції сатиричного журналу «Шарлі Ебдо» минулого місяця в Парижі, світові лідери не гаючись вийшли «на сцену», міцно взялися за руки і пройшли маршем на підтримку свободи висловлювання думки, що є наріжним каменем цивілізованих суспільств. Природним наступним кроком для більшості з них мало бути повернення додому і негайне втілення цього принципу в життя. Замість цього, вони просто повернулися додому.

•  Справді, військовий режим у Єгипті, чий міністр закордонних справ Самех Шукрі підняв брови на знак здивування, коли опинився поряд із керівником маршу в Парижі, звільнив із в’язниці журналіста компанії «Аль-Джазіра» Пітера Греста, після цього під заставу були звільнені ще два журналіста — Мохамед Фахмі і Бахер Мохамед. Але де, перш за все, відмова режиму від своїх повноважень, що дозволили посадити їх у в’язницю?

В іншому театрі дій — мирні перемовини, нещодавня угода про припинення вогню в Україні, остання за датою, але не остання за значимістю спроба покласти край війні між урядом країни та підтримуваними Росією сепаратистами, яка протягом минулого року вирувала у східній частині Донбаського регіону. Протягом усього часу, відколи йде війна, раз у раз робилися безрезультатні спроби припинення вбивств, і безневинні жертви війни, не говорячи вже про більшу частину світової спільноти, втомилися і стали цинічними.

•  Найбільш ефективні мирні угоди є частиною процесу мирного врегулювання. Перший крок — підписання угоди, яка підтверджує прагнення сторін зробити необхідні подальші кроки. Кожен їде з перемовин точно знаючи, яких заходів він повинен ужити, яких дій чекати від інших сторін, а також які будуть наслідки, якщо ці заходи не будуть ужиті. Угоди не виконуються не через те, що в них обумовлено, а через те, чого в них бракує, або ж тому, що сторони, які підписали угоди, вчиняють дії, протилежні тим, які були погоджені. Дорожня карта до мирного врегулювання доцільна лише тоді, коли кожен дотримується її. Інакше досягти мети не вдасться.

•  Виборчі кампанії — у повному розумінні приклад цього феномену, в даний час світ вступає в ще один «сезон Першого кроку». Цього року пройдуть загальні вибори принаймні в семи країнах Європейського союзу (у Франції регіональні вибори відбудуться в березні). Греція вже проголосувала (вибравши уряд, який, здається, не може перейти від намірів до зобов’язань), протягом подальших місяців пройдуть вибори в Естонії, Фінляндії, Великій Британії, Данії, Португалії, Польщі й Іспанії. А також наступного року відбудуться президентські вибори у США, і зараз уже розпочалися передвиборчі гонки. Може бути багато обіцянок.

Зважаючи на те, що виборці у цих країнах «засипані» добрими намірами, гучними завіряннями і зобов’язаннями, які відповідають їхнім вимогам, то вони чекатимуть, що партії та кандидати, якщо вони будуть обрані, доведуть їх до кінця і виконають. Звичайно, і партії і кандидати спробують переконати виборців на підставі досягнутих ними результатів (і ставлячи під сумнів результати діяльності опонентів). Якщо вони не виконають своїх намірів, обіцянок і зобов’язань, то наявний доступ до інформації та миттєвий обмін повідомленнями призведе до того, що порожні обіцянки не переконають більшість людей.

•  Компанії теж проводять кампанії. Вони направляють своїх керівників у законодавчі органи для висловлення щирого розкаяння за серйозне зловживання службовим становищем і щоб пообіцяти добрі діяння в майбутньому. А проте, газети, як і завжди, пістрявіють історіями про неетичну, або ж просто злочинну корпоративну поведінку. На жаль, дуже велика кількість керівників компаній наполегливо бачать світ, як «наше» проти «їх», а не намагається зрозуміти, чому, за відсутності рішучих дій, їм ніхто не вірить.

Початок відіграє життєво важливе значення, але і тільки. Немає простих рішень для економіки Єврозони, для Греції, для України чи будь-якої іншої значної проблеми, яка виникає сьогодні. Проте до тих пір, поки головні дійові особи не будуть упевнені, що оголошення, обіцянки, дані в ході кампаній, і угоди щодо збереження миру не призведуть до чітких і цілеспрямованих дій, вони повинні двічі подумати, перш ніж висловлювати їх вголос.

Проект Синдикат для «Дня»