Майже без несподіванок

Отже, дива не відбулося.

Чорно-біла драма мексикансько-американського режисера Альфонсо КУАРОНА, на яку букмекери робили найвищі ставки, обійшлася призами за найкращу режисуру й найкращу операторську роботу (обидві — Альфонсо Куарон), а також визнана найкращим фільмом іноземною мовою. Якби їй дали головну статуетку, то це був би нечуваний прецедент: ніколи ще неангломовна картина, ще й створена коштом інтернет-компанії («Нетфлікс») і демонстрована винятково в Мережі, не ставала лідером у центральній категорії. «Оскар» за режисуру іншомовній продукції — це теж уперше й теж немало, але за даних обставин виглядає швидше як втішний приз.

А найкращою визнано набагато простішу, прямолінійну «Зелену книгу»; також комедії Пітера ФАРЕЛЛІ дісталися призи за найкращий оригінальний сценарій (Нік ВАЛЛЕЛОНГА, Брайан КАРРІ, Пітер ФАРРЕЛЛІ) та найкращу чоловічу роль другого плану (Махершала АЛІ).

Лідером за кількістю статуеток доволі передбачувано стала кінобіографія Фредді МЕРКЬЮРІ «Богемна рапсодія» (режисер — Брайан СІНГЕР) — першість у категоріях «найкращий актор» (Рамі МАЛЕК), «монтаж», «звук» та «звуковий монтаж».

Ще один із лідерів призових перегонів — костюмована драма Йоргоса ЛАНТІМОСА «Фаворитка» — лишилася з нагородою найкращій актрисі (Олівія КОЛМАН).

За найкращий адаптований сценарій відзначено «Чорного кланівця» (режисер — Спайк ЛІ, який писав цю історію спільно з Чарлі ВАЧТЕЛОМ, Девідом РАБИНОВИЧЕМ і Кевіном ВІЛЛМОТТОМ), а «Чорна Пантера» (Раян КУГЛЕР), фільм-комікс, що вперше потрапив у провідну категорію, має нагороди за найкращі костюми, музику та роботу художника.

Отже, в головній номінації були претенденти, набагато цікавіші з мистецького погляду. Але перемогла таки «Зелена книга». Чому?

1962-го, коли в США расова сегрегація доживала свої останні роки, але ще не була подолана остаточно, трапилася одна дивовижна історія. Знаменитий джазмен-піаніст і композитор, афроамериканець Доктор Дон ШИРЛІ, винайняв італоамериканця Тоні «Базіку» ВАЛЛЕЛОНГА водієм для тривалого турне південними штатами. Тобто якраз у осерді сегрегації та махрового расизму. Валлелонга на ту мить працював викидайлом у нічному клубі «Копакабана». До речі, завдяки цій роботі розпочалася його кар’єра в кіні: саме в клубі Тоні познайомився з Френсісом Фордом КОППОЛОЮ та, кінець кінцем, зіграв епізод у «Хрещеному батьку» (1972), а потім — ще 19 ролей у інших фільмах. Що ж стосується турне, то воно мало наслідком тривалу дружбу двох дуже несхожих особистостей.

НАЙКРАЩИЙ АКТОР РАМІ МАЛЕК, НАЙКРАЩА АКТРИСА ОЛІВІЯ КОЛМАН, НАЙКРАЩА ЖІНОЧА РОЛЬ ДРУГОГО ПЛАНУ РЕДЖИНА КІНГ, НАЙКРАЩА ЧОЛОВІЧА РОЛЬ ДРУГОГО ПЛАНУ МАХЕРШАЛА АЛІ / ФОТО РЕЙТЕР

2017-го стало відомо, що режисер Пітер Фарреллі, відомий переважно невибагливими комедіями на кшталт «Тупий і ще тупіший», разом Із сином Тоні, Ніком ВАЛЛЕЛОНГА, й Брайаном Хейесом КАРРІ пише сценарій про ту давню пригоду, а неодноразовий номінант «Оскара» Вігго МОРТЕНСЕН зіграє одну з головних ролей у новому проекті.

Мортенсену дісталася роль Тоні. А Махершала Алі, який у 2016 отримав акторський «Оскар» за драму «Місячне сяйво», перевтілився в Дона Ширлі.

Що таке «Зелена книга»? Це путівник для мандрівників із небілим кольором шкіри; оригінальна назва — The Negro Motorist Green Book. У книзі вказані готелі й ресторани на півдні США, куди дозволено входити «кольоровим». Дон бере цей посібник у дорогу, аби уникати неприємних ситуацій. Але вони все одно трапляються регулярно, бо Дон (який до всього іншого ще й гей) регулярно порушує ганебні кордони, а з другого боку Тоні з усією пристрастю своєї простої натури обурюється повсякденною дискримінацією й пускає в хід кулаки навіть там, де цього робити не треба. Обурюватися таки є чим. Расисти-поліцейські, для яких будь-який чорношкірий — злочинець. Ресторан тільки для білих, де афроамериканець може виступати на сцені, хоч весь вечір, але повечеряти в залі з усіма йому зась. Словом, типове соціальне роуд-муві з доволі передбачуваним сюжетом.

І було б це не так уже й цікаво, якби не блискучий дует головних акторів. Це ідеальний контраст, це боротьба та єдність протилежностей, вибухове зіткнення темпераментів. Мортенсен заради зйомок набрав додатковий десяток кілограмів й ідеально вжився в амплуа «добра з кулаками». Алі веде складнішу партію, сполучаючи з одного боку аристократичну незворушність, яка доходить до стоїцизму, з другого — глибоко притамовану вразливість, яка в критичну мить може вирватися назовні спалахом емоцій. Увесь цей спектр станів Махершала відіграє майстерно й тонко, частково повторюючи малюнок ролі в «Місячному сяйві». І так вони з Мортенсеном просто на наших очах створюють історію двох людей, які в інакших умовах не зустрілися б.

Тож саме це сполучення добротної, або, як сказав би Жан-Люк ГОДАР, «злотницької» режисури, чіткості послання й бездоганного акторства вивело «Зелену книгу» в фокус різноманітних журі: крім «Оскарів» — приз на кінофестивалі в Торонто, три «Золоті глобуси» (найкраща комедія/мюзикл, найкращий актор другого плану (Алі), найкращий сценарій).

Разом із фільмом Фарреллі в номінації потрапила також інша комедія про расову дискримінацію — «Чорний кланівець» Спайка Лі. А якщо ще додати кінобіографію Діка ЧЕЙНІ «Влада» (Vice, Адам МАККЕЙ, нагороджена за роботу гримерів, що змінювали обличчя Крістіана БЕЙЛА до невпізнаваності) й згадати, що «Рома» — драма з життя мексиканців, яких теперішнє керівництво США ледь не поголовно вважає злочинцями, то стане очевидним, що Голлівуд нині переживає період політизації, подібного якому вже давно не було. І на те є вагома причина.

Кіно трампівської ери — дійсно прямолінійне. Воно на позір може змальовувати події 30-, 40-чи 57-річної давнини, але насправді — розказувати про сьогодення, про цей дивний і недобрий час, коли проблеми, здавалося б, розв’язані ще в минулому столітті, знову набули обпікаючої злободенності.

Дон і Тоні влаштували на екрані власну маленьку Революцію Гідності. І перемогли. Гідність завжди перемагає. В тому і є надія сьогоднішньої Америки, на якій ще раз наголосила Кіноакадемія.