Непередбачуваний футбол

НЕ ЗАПИСУЙТЕСЬ — І ВАС НЕ ЗАПИШУТЬ

Значна частина вітчизняних футбольних ідеологів готова поставити хрест на нинішньому поколінні українських футболістів, вважаючи їх нездатними на серйозні перемоги. Як інакше можна було сприйняти ледь не радісні реляції низки вітчизняних ЗМІ з приводу поразки збірної України від збірної Франції у товариській грі, що відбулася місяць тому у Парижі. Програш з рахунком 0:1 був представлений ледь не перемогою, а те, що французи не набили нам більше м’ячів у неофіційній грі — торжеством мудрої тактики тренерів і майстерності гравців. Не минуло й місяця, як збірна команда Греції показала всьому світу, як слід грати з фаворитами взагалі і тими ж французами зокрема. Насамперед — не боятися суперника, не вважати себе заздалегідь слабкішими.

Ціла група команд. які прибули на фінальний турнір Євро- 2004 до Португалії, і не приховували, що прибули не боротися за звання чемпіонів Європи, а просто хочуть зіграти «якомога успішніше». Болгарія, Хорватія, Латвія, Росія, Швейцарія — згадані команди стали відвертим баластом турніру. Цим збірним не вистачало не майстерності і класу, їм не вистачало прагнення боротися з кожним суперником за перемогу. Забивши гол чехам, збірна Латвії всією командою пішла у захист і прогнозовано програла. Так само зіграли швейцарці проти французів, болгари проти італійців... Згадані і незгадані команди були психологічно готові до поразки і здобули те, на що заслуговували.

ІМІДЖ У ФУТБОЛ НЕ ГРАЄ

У складах команд-фаворитів було більш ніж вдосталь суперзірок, які вже втомилися бути в центрі загальної уваги. Як тепер видається, найбільш знамениті гравці команд Італії, Франції, Іспанії та Англії тільки заважали своїм іміджем колективній грі. Всі чекали чудес від Зідана і після першого ж вдало пробитого французом штрафного кинулись підносити його до небес. Так само всі були готові, аби хвалити зіркових Рауля, Бекхема, Тотті, Фігу. А вони виявилися не надлюдьми у футбольній формі, а звичайними гравцями у м’яч, які здатні помилитися у простій ситуації, рознервуватися і взагалі втомитися від усієї цієї багаторічної футбольної метушні.

Є прикмета — футболісти, які стають напередодні великих турнірів «обличчями» великих торгових марок, ніколи не стають героями на футбольному полі. Навряд чи позування перед фотографами забирає у знаменитостей стільки фізичних сил. Загадка психології: вдягнувшись у лідера, сам починаєш вірити, що ти лідер. А у футболі своє лідерство слід доводити щодня.

На Євро-2004 все було готове для «розкрутки» нових футбольних зірок чи, в разі нестачі останніх, для «докрутки» вже відомих. Заготовки залишились без ужитку. Варто було пресі підхопити ім’я футболіста, який відзначився яскравою грою, і почати про нього захоплено писати, як команда цього футболіста провалювала наступний матч. Так було із англійцями, голландцями, чехами, португальцями, не кажучи вже про данців та шведів. І лише одна команда із тих, хто увійшов до вісімки найсильніших після першого етапу турніру, не викликала ні у кого захоплення — це була збірна Греції.

ТАК НЕ БУВАЄ

Феномен збірної Греції полягав не у грі, яку показала ця команда на фінальному турнірі європейської першості. Зразки такої гри можна побачити на полях чи не всіх європейських країн, особливо північних. Наріжні принципи тренера греків Рехагеля відомі ще з 60-х років — сувора ігрова дисципліна і організованість помножені на відповідну психологічну налаштованість. За рахунок цих принципів багато команд домагалося успіхів. Якщо згадати кращі часи київського «Динамо», то чи не у такий самий гранично дисциплінований футбол з акцентом на оборону грала команда Лобановського в успішних матчах проти «Баварії» і Барселони», «Реала» і «Арсенала»?

Справа в тому, що досі ще ніхто на зміг навчити такій грі футболістів саме із Греції, природжених «технарів» та індивідуалів, які ненавидять ігрову дисципліну ледь не на генетичному рівні. За своїми футбольними параметрами греки близькі до футболістів кавказьких країн колишнього СРСР та Туреччини. Якщо згадати зіркові часи єреванського «Арарата», тбіліського «Динамо» чи стамбульського «Галатасарая», то чи не були ці успіхи звідти ж, звідки і чемпіонство збірної Греції?

Коли технічним і швидким футболістам, схильним до імпровізації додати вміння грати дисципліновано, вони стають страшною (у футбольному розумінні) силою. Якщо простуватих данців чи шведів ще можна обіграти за рахунок несподіваних рішень і швидкості, то що робити з греками, які самі ні в чому не поступаються технічним і швидким суперникам?

Ключі до воріт греків на Євро-2004 так і не були знайдені. Поразка від Росії у груповому турнірі не рахується — греки у кращих традиціях раціонального футболу програли росіянам саме з тим рахунком, з яким було потрібно, аби і самим вийти до чвертьфіналу, і суперникам зробити приємно. Після згаданої досить дивної гри команда Греції більше м’ячів не пропускала. З рахунком 1:0 були обіграні Франція у чвертьфіналі, Чехія у півфіналі і Португалія у фіналі. З послідовністю автомата греки забивали свій переможний м’яч у кінці гри головою після подачі з правого флангу. Цього вистачило, аби стати чемпіонами Європи і спростувати кільканадцять томів футбольних забобонів.

ЯК НАМ ТЕПЕР ЇХ ОБІГРАТИ

Дізнавшись про те, що суперниками збірної України у відборі до Кубка світу 2006 року стануть турки, данці, греки, албанці, грузини та казахи, свіжопризначений тренер збірної України пообіцяв восени минулого року посісти в групі перше місце. Сьогодні Олегові Блохіну не випадає відмовлятися від своїх слів. Греків таки варто обігрувати, нехай вони будуть хоч і чемпіонами світу. І секретів особливих для перемоги знати не потрібно. Варто просто згадати, як грала наша збірна у свої кращі роки: стабільний склад, віра в успіх, вірна тактика і трохи удачі. Не будуть же наші у жовтні ховатися від греків за власні ворота, як ховалися в червні від французів лише тому, що тепер не французи, а греки — чемпіони Європи. Чемпіони не вічні. Чемпіонів перемагають, чемпіонами стають. Це — головний урок для нас після фінішу Євро-2004.