Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Педагогіка як пригода

Французький режисер створив свою «Педагогічну поему»
11 лютого, 00:00
«КЛАС» ЗНЯТО ЗА КНИЖКОЮ ФРАНСУА БЕГОДО — СПРАВЖНЬОГО ВЧИТЕЛЯ, ЯКИЙ ВИСТУПИВ СПІВАВТОРОМ СЦЕНАРІЮ ТА ЗІГРАВ ГОЛОВНУ РОЛЬ / ФОТО З САЙТУ KINOPOISK.RU

Фільм «Клас» (оригінальна назва «Entre les murs» перекладається як «Між стін» і є цитатою з популярної пісні) — перша французька стрічка за 21 рік, нагороджена «Золотою пальмовою гілкою» на Каннському кінофестивалі. Окрім того, картина також здобула номінацію на «Оскара» в категорії «Кращий іноземний фільм». А втім, значення цього фільму не лише в призовій статистиці. Мова йде в першу чергу про нових героїв і про новий погляд.

Режисер «Класу» Лоран Канте відомий як автор соціального кіно. До цієї категорії може бути зарахований один із його попередніх фільмів «Тайм-аут», що здобув спеціальний приз на Венеційському фестивалі в 2001 році. Але точнісінько, як історія про безробітного, який бреше всім, що має роботу, була приводом для проникливого дослідження людської натури, так само і в «Класі» показ шкільних буднів є лише фундаментом для набагато цікавішої оповіді.

«Клас» знято за книгою Франсуа Бегодо — справжнього вчителя, який не тільки виступив співавтором сценарію, а й зіграв головну роль; ба більше, частина учнів і дорослих також зіграли самих себе. Отже, Франсуа приходить працювати вчителем французької мови і літератури в звичайну школу. Його клас є моделлю національного складу нинішньої Франції: поруч за партами сидять білі, араби, африканці, як наслідок — мішанина традицій, темпераментів, соціальних та культурних розбіжностей, однак, в першу чергу, це діти, підлітки в найскладніший для виховання й навчання період. Канте спочатку будує історію на стосунках притягнення й відштовхування, що виникають між вчителем і колективом учнів, але потроху деталізує ту множину, окреслює несхожі характери. Особливо Канте вдалася перша половина картини, де Франсуа веде зі студентами жваву лінгвістичну дискусію — це свого роду трактат у діалогах про природу мови — мабуть, тільки французи з їхньою потужною мовознавчою школою можуть втілювати подібні речі на екрані настільки захопливо.

Мова, однак, диктує стосунки — бо в кожного з учнів швидко з’являється свій власний «дискурс», своя правда. Тож для Франсуа навчити їх бодай чомусь, привівши до єдиного знаменника літературної, тобто своєї, дорослої мови, стає завданням надскладним. І тут вже драма мовна переходить у драму людську. З цього моменту фільм дещо втрачає енергію, котра розпилюється в нескінченних обговореннях того, хто правий, а хто винний у конфлікті Франсуа і студентів. Та, зрештою, все завершується добре для фільму і для глядача. Перемагає Просвіта. Розумне, добре, вічне дають свої паростки, хай і не в усіх душах, а режисерові разом із вчителем таки вдається створити з розмаїття облич, голосів та суперечок свою педагогічну поему без шкоди для головної мови — кінематографічної.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати