Поєднання двох спадщин

Національний заповідник вирішив оприлюднити близько сотні акварельних ескізів петриківського розпису, що зберігаються у його фондах. Це замальовки оздоблення будинків у селах Катеринославщини, датовані першою половиною ХХ століття. Більшість із них, імовірно, належить художниці Євгенії Евенбах — про це може свідчити її прізвище, написане олівцем на зворотній стороні малюнків.

Юлія СМОЛІЙ, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України, вивчає петриківський розпис та його історію понад 30 років. Вона розповідає, що у другій половині ХІХ — на початку ХХ століть у тому регіоні було поширене хатнє малювання. Малюнками прикрашали стіни та пічні кахлі, переносили їх на рушники та килимки. Паперові візерунки продавали на ярмарках для тих, хто не міг власноруч розфарбувати свою хату. Їх вирізали по контуру та наліплювали на піч — отже, прикрашання оселі ставало швидшим і зручнішим.

У той час було важко зафіксувати та зберегти стінописи, тому етнографічні експедиції чи окремі художники робили це шляхом копіювання. Так вчинила і Євгенія Евенбах, яка двічі їздила селами лівобережної Катеринославщини «знайомитися з народом» — влітку 1911 та 1913 років.

Ті раритетні акварелі авторства художниці, що є у фондах заповідника, зберігаються у трьох книгах обліку під спільною назвою «Настінні розписи Дніпропетровської області 1911 — 1935 років». Пензель художниці зафіксував окремі фрагменти настінного розпису печей, коминів, стін житлових і господарських приміщень. На окремих листах паперу — «дерево життя», великі квіти полум’яно-яскравих кольорів, вигадливі візерунки у вигляді тонких листочків, соковиті ягоди та грона винограду тощо. Традиційна техніка, класичні кольори — теплі та життєдайні червоний, зелений та жовтогарячий, і жодного натяку на чорний.

Основна маса зразків петриківського розпису зберігається у трьох музеях — Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького, Російському етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі та Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві. Те, що зберігається у Софії, дісталося заповіднику у спадок від Академії архітектури УРСР, яка базувалася у Будинку митрополита. В її архівах були численні копії зразків петриківського розпису. Юлія Смолій пояснює це так: «У середині минулого століття ще не було достатньо якісної фотоплівки, тож мистецтвознавчі видання друкувалися або чорно-білими, або кольоровими із суттєвим погіршенням якості. Народне мистецтво засноване на яскравих, відкритих, ясних кольорах, тож у чорно-білій гамі воно не справить належного враження. Тому художники вирушали до музеїв і перемальовували для видань те, що там зберігалося». Копії багатьох зразків петриківки, зокрема відтворені Евенбах і потім перемальовані Георгієм Вербицьким, можна побачити в кількох виданнях, наприклад, у альбомі «Українське народне мистецтво: живопис».

Акварелі Євгенії Евенбах, ретельно та детально промальовані, мають велику історичну та художню цінність з огляду на те, що старий придніпровський настінний розпис майже не зберігся. «Софія Київська» популяризує петриківське мистецтво не лише відкриттям для відвідувачів цієї частини музейних фондів — вона вже має такий розпис на своїх стінах.

«Рік тому у цей час ми проводили виставку петриківського розпису. Це було ніби поєднанням двох напрямів нашої культурної спадщини, — розповідає Неля КУКОВАЛЬСЬКА, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська». — Ще тоді ми домовилися із художницею Галиною Назаренко, що вона зробить такий розпис на території Софії. Після тривалих узгоджень ескізів на науково-методичних і реставраційних радах ми нарешті маємо результат».

Відтепер «дерево життя» прикрашає вхід до виставкової зали «Хлібня». Галина Назаренко разом із ученицями працювала над розписом тиждень. Вона розповідає про свою роботу: «Петриківські кольори завжди яскраві. Якби ми використали їх усі у Софії, це було б кричуще, недоречно. Тому обрали зелений колір — колір куполів Софійського собору. У «дереві життя» поєднується минуле, теперішнє та майбутнє, це основа усього».

Художниця бере до рук пензель і палітру з кількома відтінками зеленого та робить останні мазки на стіні зі своїм творінням. Деревце здіймається вгору, продовжуючись візерунками під стелею. Серед соковитої зелені та яскравих квітів сидять розвернуті дзьобами одна до одної пташки, які тепер охоронятимуть Софію Київську.

У заповіднику не планують зупинятися на зробленому. Віце-президент «Асоціації майстрів народного мистецтва» Ніна БУРНЕВИЧ каже, що вже є кілька ідей, як поєднати музейні раритети з творами сучасних майстрів петриківського розпису. Тож наступного року варто очікувати на запуск великого тематичного проекту.