П’ять правил зв’язку із сучасним

В Україні існує близько п’яти тисяч музеїв — державних, приватних, відомчих. Мало який з них нині може похвалитися і доброю роботою, і великою кількістю відвідувачів, і поповненням фондів, і, зрештою, можливістю зберігати фонди. Що роботи з музеями, як підтримати їх і що вони можуть самі для себе зробити — аби не тільки вижити, а ще й розвиватися? Для того, що відповісти на ці запитання, працівники музеїв зі всієї держави зібралися на міжнародній конференції «Громадська реформа музейного менеджменту та маркетингу», яку організували Міжнародний фонд «Відродження», фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» та Український центр розвитку музейної справи (конференція закінчилася вчора (газета «День», 15 березня 2011р.).

Основний виклик для розвитку музеїв нині, на думку експертів, у тому, що того державного фінансування, яке було раніше, уже не буде, — тому треба покладатися на свої сили, тобто самостійно залучати відвідувачів до себе, зацікавлювати їх, зрештою, заробляти кошти на розвиток.

— Сфера музейної справи потерпає багато років, — говорить виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький. — Висновок можна зробити такий: не можна віддавати все державі, потрібно, щоб музейна справа перейшла під контроль організованої громадськості, яка часто набагато демократичніша за державні органи. Музейна справа — це наша з вами справа, адже завдяки її розвитку можна побудувати цілісну націю. І ця справа є важливою не тільки для українців, які живуть тут, а й для діаспори з Ізраїлю, США, Канади, інших країн — усі ці люди цікавляться своєю історією. Тому фонд «Відродження» хоче посприяти тому, щоб громадськість брала все це у свої руки. Інакше музейна справа не зрушиться з місця.

Те, що делегація від Міністерства культури і туризму обмежилася привітанням учасників від міністра культури, мабуть, свідчить, що дійсно музеї давно пора навчати нового менеджменту і маркетингу.

— Хронічне недофінансуваня заставляє музеї існувати в парадигмі виживання, а не в парадигмі розвитку, — каже виконавчий директор фонду «Розвиток України» Анатолій Заболотний. — Нам потрібно провести аналіз ситуації та зробити так, щоб музеї стали пізнавальними центрами, джерелом знання, і все, чим вони володіють, наблизити до глядача. Ми готові обмінюватися досвідом, тому що суть наших програм — доступ людей до культурного багатства й підтримка проектів.

При цьому зарубіжні фахівці наголошують: проблеми, з якими стикається музейна справа в Україні (як правило, головна з них — недофінансування) є у всьому світі, у тому числі й США. Там також шукають шляхів, як збільшити відвідування музеїв, як знайти кошти.

— Коли ми запитуємо, де будуть музеї завтра, то стикаємося з іншим запитанням: «А хто є аудиторією музею?» — говорить аташе з питань культури Посольства США Сьюзан Кліарі. — Наші діти живуть у системі інтернету й не бачать нічого навколо себе. Тож музеям треба навчитися конкурувати з цим віртуальним світом, а саме — можливістю дати своїм відвідувачам справжні почуття. За статистикою, торік в Україні музеї відвідали тільки 10% молодих людей до 30 років. Більшість взагалі музеї не відвідує.

Фахівець із музейного менеджменту, експерт музейної справи із США Лінда Норіс запропонувала кілька принципів роботи, які допоможуть залучити відвідувачів до музеїв і передати громадськості контроль над музеями. Вони відпрацьовані в багатьох країнах світу

На її думку, можливість працювати краще залежить не від розміру музею та його місцезнаходження, а від того, наскільки працівники вміють визначати потреби потенційних клієнтів і відгукуватися на них. Лінда Норіс каже, що нікому не даватиме готових ідей чи шляхів вирішення проблем, а її мета — дати працівникам музеїв поштовх працювати самостійно.

— Питання, на які нам всім потрібно відповісти, такі. Перше — як знайти нові та кращі можливості діяльності музею, друге — як перетворити музеї на центри громадської активності, і третє — як залучати до роботи спонсорів, — каже Лінда Норіс.

І знову експерт наводить приклад США, де, за її словами, більшість музеїв — не державні, а існують завдяки громадській активності. У США діє 20 тисяч музеїв, які щороку відвідує 600 мільйонів осіб. Фінансування надходить з різних джерел, держава дає приблизно 12%. Як зазначає фахівець, кількість волонтерів там набагато більша за кількість працівників музеїв. При цьому 57% музеїв відмічають, що відвідування в них зростає. Помиляються ті, хто думають, що благодійну допомогу надають музеям товстосуми та мільярдери. За словами пані Норіс, більшість меценатів — це люди із середнім достатком та навіть з достатком нижче середнього.

— Основні принципи правильного й результативного менеджменту — це, по-перше — слухати відвідувачів, по друге — бути відкритим до відвідувачів, третє — бути пов’язаним із сучасним життям, четверте — працювати з іншими, п’яте — думати за межами обмежень, — каже експерт із Нью-Йорка.

Слухати відвідувачів — це дати їм можливість зрозуміти, як вони загалом пов’язані з цим світом, з історією. Люди мають сказати, що вони хочуть побачити. Лінда Норіс розповіла, як порадила колегам розмістити на зупинках транспорту рекламу, де були ключові фрази: «Чи уявляли ви собі?» — і номер телефону музею чи працівника.

— Бути відкритим до відвідувачів — це створити таку атмосферу, яка б приносила задоволення людині, починаючи від привітності охоронця на початку зали й закінчуючи ввічливістю прибиральници. Люди мають відчувати себе вдома. Наприклад, можна запросити відвідувачів до сімейної творчості. Завдання директорам музеїв — креативити, залучати громадськість до роботи (наприклад, вести якісь гуртки, цікаві лекції). Що стосується безпосередньої участі, то я часто чую, що це не для України. Але не погоджуюсь. Бо це може бути цікавим і для дорослих, і для дітей. Уявіть: хтось із відвідувачів читає, хтось — ліпить, хтось складає пазли; де — разом працюють, де — поодинці. Музей — це не школа, куди потрібно йти. Музей — це місце, куди хочеться йти, — наголошує Лінда Норіс. — Вашим музеям треба позбутися «борід». У вас потенціал — під ногами, вам його потрібно підібрати й дати підростаючому поколінню. Якщо цього не зробити, це піде назавжди. Правило зв’язку із сучасністю означає, що, наприклад, екскурсовод може бути в костюмі кількасотрічної давності, можна ще щось придумати...

Що стосується правила працювати з іншими, то йдеться про співпрацю зі школами, іншими музеями, відвідувачами, митцями тощо. Фахівці наголошують: дуже добре мати комунікацію з іншими музеями завдяки інтернету, а працівники музеїв мають постійно навчатися. Як заохочувати людей відвідувати музей? Зарубіжні експерти пропонують самим придумати варіанти, а наразі вже є такий — музейний «паспорт». Це книжечка, в якій людині, що відвідала музей, ставлять печатку. Зібравши певну кількість печаток, відвідувач отримує приз. Чим не заохочення?

— Усе це зробимо ми з вами, бо Мінкульт цього за нас не зробить. При цьому наголошую: музей має працювати на забезпечення не комерційного інтересу, а громадського, — каже Лінда Норіс.

Мабуть, щоб «переварити» все це й перебудуватися, українські працівники музейної справи мають дещо змінити своє мислення. Адже втілювати в життя оці принципи наші працівники музеїв ще готові не зовсім. Принаймні, далеко не всі можуть відійти від концептуальності й високої науки до таких практичних речей (звичайно, не варто все копіювати, але прислухатися варто — з огляду на тенденції з фінансуванням). Нещодавно в інтерв’ю газеті «День» голова Всеукраїнської асоціації музеїв та заповідників Сергій Кролевець сказав про основну проблему, яка заважає нашим музеям розвиватися — це вертикаль влади. «Що згори сказали, те й зробив, жодних ініціатив знизу в такій системі бути не може. Саме ця вертикаль не дає потенціалу наших людей розкритися та штовхнути країну вперед», — переконаний Кролевець. На його думку, головне — змінити принцип управління, не розглядати музеї як ідеологічні органи.

Власне, тут можна повернутися до того, з чого починалася ця розмова. Українські музеї — «залишкові серед залишкових», за словами голови Всеукраїнської асоціації музеїв та заповідників. І реальність потребує нових підходів: аби змінити ситуацію, потрібно самому продукувати ініціативи, залучати до роботи цікавих людей, громадськість — і цього можна повчитися у закордонних колег. Варто дослухатися до порад, щось взяти, щось відсіяти, щось народити своє, але в будь-якому випадку — діяти.