Шановні читачі! Кожний «День» для вас

Ганна ШЕРЕМЕТ:

— Вважається, що журналістика — це більше, ніж професія: чи то — спосіб життя, чи то — діагноз. Для мене ж професія — хобі, і навпаки. До того ж мені пощастило: маючи досить великий і різноманітний досвід роботи в журналістиці, зокрема в газетах «Вечірній Київ» та «Київські Відомості», я завжди займалася тим, що для мене найбільш близьке та привабливе: мистецтвом. Спостерігала за культурним процесом не зі сторони, а зсередини, таким чином повністю задовольняючи власну цікавість, як хотілося б сподіватися, на благо читачів. Сьогодні саме «День» дає приємну можливість це моє егоїстичне захоплення реалізувати досить повно: спілкуватися з розумними й цікавими людьми — нашими авторами та героями публікацій; постійно вести діалог, завдяки листам і відгукам читачів; якщо й не впливати на стан справ у культурі, то принаймні говорити безбоязно й відверто про її, на жаль, численні проблеми, і головне — отримувати задоволення від життя.

Віктор ЗАМ’ЯТІН:

Серед колег — західних журналістів — побутує примовка: «Телебачення щось показує, радіо щось каже, і лише газета все пояснює». Саме тому робота в газеті вважається, можливо, не найприбутковішою, але найпрестижнішою.

«Дню», здається, непогано вдається не просто давати скупу інформацію, але й пояснювати, що ж насправді відбувається. В країні і поза її межами. Чому так сталося і що з цього може бути. Можливо, саме тому думка «Дня» враховується, до редакції «Дня» охоче заходять у гості політики, дипломати, діячі культури. Може тому для багатьох ранок починається із свіжого «Дня» — і так уже 1000 ранків. Які, однак, промайнули непомітно.

Хочеться сподіватися, що ювілеїв буде ще багато — і всі вони пройдуть у щоденній роботі, мета якої — дати читачеві свіжі, ексклюзивні й справжні харчі для роздумів. Власне, «День» став одним із небагатьох прикладів нормальної журналістики в Україні, яку зараз прийнято величати «європейським зразком».

Тож завтра знову буде «День»

Наталія ТРОФІМОВА:

Коли я була ще студенткою Інституту журналістики, «День» був для мене вершиною, про яку я боялася навіть мріяти. Зараз я щаслива, що працюю в цій газеті. Мені здається, для журналіста дуже важливо поважати видання, яке він представляє. Зараз, коли внаслідок відомих причин, в Україні залишилося дуже мало якісної преси, «День», на мою думку, є унікальною газетою, тому що в ній є місце для дискусій і цілком протилежних думок щодо актуальних подій минулого і сучасного, у неї є своє «обличчя», своя «ніша», свій читач.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ:

Менше п’яти років із мого тридцятирічного журналістського стажу припадає на газету «День», в якій працюю з її першого номера. Але ніколи раніше не доводилося так багато думати про навколишній світ у всіх часових вимірах одразу — жити одночасно і минулим, і сьогоднішнім днем, і майбутнім. У такому напруженому інформаційному полі почуття часу стає ледве чи не провідним із усіх інших відчуттів. І діє, як мені здається, в напрямі, зворотному своїй течії: чим більше сил віддаєш, тим більше їх прибуває, і вже, здається, що молодим тебе не наздогнати. Внаслідок подібного стилю життя і роботи з’являється газета, «що заряджає» читача не тільки інформацією та ідеями, але й енергією, яка сприяє смаку до життя.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК:

— Газету «День» я полюбив як рядовий читач ще до того, як почав у ній працювати. Ця любов, загалом, зберігається і зараз. Подобається мені «День» за свій інтелектуалізм, схильність до аналізу та вдумливий підхід до реальності, що для щоденної газети за теперішніх часів — велика рідкість. Адже читаюча аудиторія набагато розумніша, ніж її уявляють собі видавці бульварної преси. Але, на жаль, читачі практично позбавлені права вибору серйозних інтелектуальних видань. «День» надає їм таку можливість.

Сергій МАХУН, ведучий сторінок «Історія та «Я», «Україна Incognita»:

— Чому я хочу, щоб більше людей читало і підписувалося на нашу газету? Тому що людина, яка не розучилася думати в наш непростий час, завжди знайде в «Дні» цілющу їжу для роздумів, нетрадиційний, не заштампований погляд на найрізноманітніші теми — політичний та економічний аналіз на наших сторінках межує з полемічними, часто провокаційними статтями, що мають резонанс не тільки в межах Окружної дороги. Мені приємно констатувати, що осмислення історії чи України, чи світової в загальнолюдському контексті набуває втілення на тематичних сторінках «Дня». Історичне знання, швидше всього, не полегшить тягот сьогоднішнього дня, але воно — важлива ланка в ланцюжку, що зв’язує людей різних поколінь, що робить їх насправді єдиним народом. Хотілося б, щоб ні Москва, ні Варшава, ні хто-небудь інший не «писали» нашу історію. Ми можемо самі робити це кожного дня. Наскільки «День» справляється з такою складною задачею, вирішувати читачам. Закликаю всіх дивитися з оптимізмом у 2001 рік, і, звичайно ж, щоб поруч з Вами якнайчастіше був свіжий номер нашої газети.

Продовження в найближчих числах «Дня»