«Український вектор» у Росії

— Мета «українського року» на сторінках нашого видання, — сказав на прес-конференції у Дніпропетровську головний редактор одного з найстаріших літературних часописів Росії Андрій Василевський, — показати, що хорошого відбувається в літературі вашої країни.

Проект зацікавив і дістав підтримку Федеральної агенції з питань преси, яка виділила невеликий грант. Тепер на сторінках часопису щомісяця публікується українська проза, поезія, а також огляди та рецензії. Окрім того, в «Новом мире» з’явилася рубрика під назвою «Український вектор», яку ведуть два київські автори — Михайло Назаренко та Тетяна Кохановська.

— На жаль, читацький сегмент суспільства як в Україні, так і в Росії дуже невеликий, — зазначив А. Василевський. — Більшість людей навіть не знає, що літературні часописи досі виходять. Проте в Росії є люди, які цікавляться не лише вітчизняною, а й українською літературою.

Найпомітніші публікації українських авторів у «Новом мире» — уривки з роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», роману Наталки Сняданко «Чебрець у молоці», твори Сергія Жадана та Тетяни Малярчук. У часопису з’являється багато поетичних перекладів.

— Буквально в попередньому номері, — сказав А. Василевський, — вийшла велика добірка віршів Василя Стуса в перекладі москвича Дмитра Бака. Ще однією цікавою публікацією стали вірші україномовного поета зі США Василя Махна. Публікують у «Новом мире» і російськомовних письменників з України — з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси. Проте найяскравішою, такою, що має специфічно український літературний стиль, головний редактор уважає Оксану Забужко. «Ні, десь там, у Пермі, так не напишеш», — зазначив він. С. Жадана, навпаки, у російському перекладі майже не відрізниш... від сучасних російських авторів.

Як людина, яка працює в «Новом мире» ще з радянських часів, А. Василевський уважає, що літературні часописи, які колись були громадською трибуною, уже не є такими. «У 1990-х з’явилося безліч майданчиків для висловлення думки, — сказав він. — Зараз лише деякі часописи зберігають громадсько-політичну спрямованість — «Наш современник», «Москва», «Континент». Вони намагаються говорити, але резонансу немає, бо змінилася «чутність». Змінилася й роль письменників у житті суспільства, яких раніше називали «інженерами людських душ». «Письменників багато, — зазначив А. Василевський, — але серед них не більше десяти живе від продажу книг — Пелевін, Улицька, Донцова, Мариніна». У цілому, за його спостереженнями, читач, у тому числі й «Нового мира», усе більше наближається до Інтернету. Літературу на папері читають люди старшого покоління, а молодь в основному заглиблюється в мережу», — сказав А. Василевський.