Вперше за 80 років!

Ікони «Страсті Христові» і «Страшний суд» із церкви Вознесення Господнього у с. Багнувате, що у Турківському районі Львівської області, належать до останніх робіт завідувача науково-дослідного реставраційного відділу Національного музею ім. Андрея Шептицького – Володимира Мокрія, котрий помер 29 квітня 2018 року. Тому їх представлення у головному корпусі НМЛ (проспект Свободи, 20) відбулося з присвятою світлої пам'яті реставратора.  «Упродовж 2017-го Володимир Петрович працював над цими двома творами, – розповідає генеральний директор музею Ігор Кожан. – Вибір ікон став невипадковим, адже їхні сюжети належали до його улюблених, й особливо це стосується «Страшного суду». Володимир Мокрій раніше виконав реставрацію найдавнішої збереженої української ікони на цю тему зі села Ванівка (ХV століття), а також ікон зі сіл Трушевичі (ХVІ століття) та  Меденичі (ХVІ століття), які посіли гідне місце в експозиції Національно музею ім. Андрея Шептицького».

Ігор Кожан нагадав, що невдовзі виповниться рік, як помер Володимир Мокрій: «І ми всі відчуваємо, як його бракує. Але завжди пам’ятаємо, згадуємо, подумки звертаємося, бо потребуємо цього».

«Страсті Христові» та «Страшний Суд» з Багнуватого є найдавнішими парними українськими іконами цієї тематики, що походять з однієї церкви та створені одним майстром. Пам’ятки надійшли до Національного музею 1939 року з розформованої збірки Музею богословської академії у Львові, куди їх разом з іншими іконами цього майстра (анонімного, бо в той час майстри ікон не підписували) 1935 року привіз отець-ректор Йосиф Сліпий.

ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

А впровадила їх до наукового обігу мистецтвознавець Віра Іларіонівна Свєнціцька. Про це розповіла завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва Марія Гелитович. «Це не є пересічні пам’ятки в історії нашого іконопису, – наголосила науковець. –  Це є перший приклад збережених парних ікон «Страшного суду» і «Страстей Христових» взагалі в українському іконописі. Судячи з художньо-стилістичних прикмет, створені вони, очевидно, у 60-ті – 70-ті роки XVI століття. Ікони важливі ще й тим, що анонімний майстер, котрий їх написав, має дуже цікавий та оригінальний малярський почерк і, вочевидь, більшу іконографічну спадщину, ніж ці дві ікони. Досліджуючи наші фонди, ми дійшли висновку, що маємо принаймні вісім його ікон. Зокрема, приписуємо йому «Богородицю Оранту» (також зі села Багнувате) і «Христос у гробі» зі Старого Самбора».

Згадуючи Володимира Мокрія, Марія Гелитович зазначила, що з Володимиром Петровичем працювалося дуже легко: «Він був не тільки добрим фахівцем, не тільки добрим організатором праці – він був дуже доброю людиною, людиною позитивною, мав прекрасне почуття гумору, що дуже часто допомагало йому в житті. І колегам разом із ним». 

ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

Обидві ікони перебуватимуть у показі у Національному музеї ім. Андрея Шептицького до кінця травня. Потім «Страсті Христові» повернуть до фондосховища. А «Страшний суд» від початку червня можна буде оглянути у Львівській галереї мистецтв – в арт-проекті Павла Гудімова «Ангели».

ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА