Про свідомість і реформи

Глибокі, системні, ефективні реформи, революційні за своїм змістом та сутністю, передовсім докорінне трансформаційне перетворення свідомості громадян — ось грандіозне завдання, що стоїть зараз перед нашою країною. Завдання, складність якого збільшується ще й з тієї причини, що виконувати його маємо в гранично стислі терміни, — історія відвела нам занадто мало часу... Про це говорили чи не всі учасники Міжнародної конференції «Як викинути Леніна з голів українців?», котру проводили в Києві 12 — 13 грудня Посольство Франції в Україні, Французький інститут в Україні, Український інститут національної пам’яті, Європейський форум для України та Центр досліджень визвольного руху (м. Львів).

♦ Проблеми, що належить нам нині розв’язувати, виняткові за своїми масштабами. Бо йдеться про те, бути чи не бути Українській незалежній державі, бути чи не бути оновленій, справді європейській Україні. Можливо, це краще за інших розуміють представники країн Східної Європи, які були присутні на міжнародній конференції, — громадяни держав Балтії, Польщі, Чехії. Адже, хоча їхній досвід антитоталітарних трансформаційних перетворень зовсім не тотожні нашому, українському,  все ж таки їм багато чого є нам розповісти, вони можуть застерегти нас від багатьох небезпечних помилок і поділитись актуальним, корисним досвідом реальних, вдалих (не декларативних) реформ. Маються на увазі і люстрація, й реформа місцевого самоврядування, й економічні перетворення. Ось чому автор цих рядків вирішив стисло ознайомити читачів «Дня» з трьома, на нашу думку, найбільш актуальними виступами східноєвропейських учасників міжнародної конференції.

♦ Перший із них — легендарний Вітаутас Ландсбергіс, перший глава Литовської держави після проголошення її незалежності від СРСР, визначний політичний діяч, який зробив вагомий внесок у розвал Радянського Союзу, з 2004 року — член Європейського парламенту від Литви. Професор Ландсбергіс зазначив, що перед тим, як говорити про «дерадянізацію» України, що, власне, й є темою конференції, треба ще раз нагадати (особливо тій частині українських громадян, які й досі перебувають під владою радянських історичних міфів), чим же насправді була для людей, для суспільства радянізація, зокрема в країнах Балтії (до речі, уточнив чільний литовський політик, саме про «радянізацію» Литви говорив маршал Тимошенко, який керував здійсненням цієї операції у червні 1940 року). Отже, що це було? «Радянізація» — це перероблення, уніфікація менталітету, духовне рабство й, звісно, каральна складова —  страти, депортація, переслідування, терор. Звичайно, мільйонам жителів України (особливо — Західної України) це теж занадто добре знайомо, зауважив професор Ландсбергіс. Коли більшовицька влада «звільнила» Литву у 1944 — 1945 роках,  вона знову принесла «радянізацію», й надовго.

Без сумніву, підкреслив пан Ландсбергіс, після багатьох десятиліть брутальної радянізації дуже непросто знайти шляхи до нормальних європейських практик. І нам і вам. Найскладніший аспект тут — перетворення свідомості, жодна революція не може тут допомогти, лише — терплячий процес оздоровлення. Не забуваймо, що ті, хто народився у свободі, не в рабстві, виходять на сцену Історії тільки зараз. У найскладнішій ситуації, зазначив лідер Литви, перебуває сьогодні Росія, там нині панує агресивний неототалітаризм і суворо карають за найменшу «єресь». Путінський режим — це вкрай небезпечний приклад «мутації» комунізму; цей правитель перейняв «священну» віру в насильство без меж. Але головний наш предмет думок, солідарності й болю — це Україна. Бачимо у вас дивовижно швидкий процес набуття зрілості, дуже болісної зрілості. В Україні народилася нова європейська нація; «новонароджену» ще цілком можуть вбити, але я особисто вірю, що вона виживе! Бо зроблено основне — вже розірвана «пуповина» зв’язку з тоталітарним минулим, і саме тому українці не хочуть більше дивитися на ідола Леніна. Так завершив свій виступ Вітаутас Ландсбергіс.

♦ Другий промовець — Кжиштоф Становський (Польща), громадський діяч та урядовець, президент Фонду «Солідарність», у 2007—2010 рр. — заступник міністра освіти Польщі, згодом — заступник міністра закордонних справ. Він поділився досвідом своєї країни у сфері декомунізації та швидких, болісних, проте вкрай необхідних реформ. І нам у Польщі свого часу, сказав пан Становський, і вам зараз в Україні активно допомагають міжнародні експерти; це дуже важливо та корисно, проте, головне, треба робити самим і разом, спільними зусиллями! Одним із численних свідчень ефективності реформ у Польщі, наголосив пан Кжиштоф, є той простий наочний факт, що якість освіти у нас на периферії є такою ж самою, як і у Варшаві. Ставлення до вчителя, і це відноситься й до України, — це фактор глобальної політики, підкреслив промовець (А ваш покірний слуга з гнівом й сумом подумав про те, що в проекті бюджету на 2015 рік знову нещадно урізаються видатки на освіту й науку,  не на потреби «голодних» олігархів! — натомість «патріотично» різко зростають витрати на армію. Останнє правильно, проте вдумаймось: якби свого часу не «заощаджували» на вчителях упродовж 23 років, то не довелось би зараз, поспіхом, зміцнювати армію в умовах війни, що виникла через «хаос у головах». Дуже кепськими стратегами виявились: наш прем’єр і Президент, що, схоже не може не позначитися на їхньому майбутньому та майбутньому України...)

♦ І про швидкість польських реформ пан Становський теж розповів. Знамениту «реформу Бальцеровича» (пакет із 15 законів) було здійснено за 90 днів; реформу місцевого самоврядування, не менш важливу (її зміст — передача державної власності на муніципальний рівень) — за 150 днів. У перебігу останньої реформи уряд жорстко сказав представникам-«прохачам» із воєводств: повертайтеся з Варшави, у вас відтепер є власні кошти, свій гарантований гідний бюджет, уряд не вирішуватиме за вас ваші питання. І це спрацювало дуже сильно, особливо в галузі освіти. 80% місцевого бюджету Польщі йде на освіту (! — І. С.). І ми провели реформи не тому, що в Польщі є золото або нафта (ми не Саудівська Аравія), а тому, що люди розуміють, що насправді є важливим.

♦ Цікавим був і виступ Александра Вондри (Чехія), колишнього сенатора, потім — посла в США, міністра закордонних справ, віце-прем’єр-міністра, міністра оборони Чехії. Будь-яка трансформація, підкреслив А. Вондра, чи то в Чехії, чи в Україні, є унікальною. На жаль (чи на щастя), ми в Чехії здійснювали нашу частину роботи в значно комфортніших умовах, аніж ви зараз: СРСР був слабкий, США не зосереджувались, як тепер, на внутрішніх проблемах, отже, легше було «випаровувати» Леніна.

Проте є загальні принципи трансформацій, про які ми маємо завжди пам’ятати. Трансформація в жодному разі не повинна гальмуватися, тим більше — зупинятися, інакше — неминуча поразка. Далі. Верховенство права мусить бути результатом, а не передумовою трансформації. Важливо про це не забувати. Крім того, трансформація має своїм наслідком дуже великий перерозподіл власності по всій країні, а, отже, є не тільки ті, хто «перемагає», виграє від цього процесу, а й ті, хто втрачає. Трансформація — це не рай, сказав чеський політик, рай настане лише тоді, коли ми залишимо цей світ (приклад чесної відвертості на межі цинізму, якої так не вистачає українським політикам!). Ми, зауважив А. Вондра, свого часу, в лютому 1991-го, лібералізували всі ціни буквально за один день, і люди змогли це прийняти й витримати, передовсім тому, що вони вірили нам. І в нас були два потужні лідери — Вацлав Гавел, вищий моральний авторитет нації, й Вацлав Клаус, який провів реформи.

***     

Отож політики та експерти з країн Східної Європи, найближчих до нас, донесли українцям свою думку. Дуже стислий «екстракт», читачу, поданий тут. Чи почують можновладці на Печерських пагорбах їхній голос, чи буде необхідна політична воля — чи знову гору візьме воля до збереження вдали? Відповідь, очевидно, ми отримаємо значно раніше, ніж думаємо...