П’ять років «п’ятиденній війні»

Сьогодні минає рівно п’ять років від початку російсько-грузинського збройного конфлікту, який стався у серпні 2008 року між Грузією з одного боку і Південною Осетією та Абхазією, а також Росією з другого. Хоча конфлікт тривав всього п’ять днів і дістав назву п’ятиденної війни, але він і досі має великі геополітичні наслідки не лише для Кавказу, а й для всього пострадянського простору.

• Нагадаємо, обстановка в зоні грузино-осетинського конфлікту почала різко загострюватися з кінця липня — початку серпня 2008 року. Активні бойові дії розпочалися в ніч на 8 серпня, коли Грузія піддала масованому артобстрілу столицю Південної Осетії, після чого зробила спробу захоплення Південної Осетії. Удень 8 серпня президент Росії оголосив про початок операції з примусу до миру в зоні конфлікту. До регіону було введено значні російські сили. Протягом кількох діб російські війська спільно з південноосетинськими збройними формуваннями витіснили грузинські війська з Південної Осетії, а також у взаємодії з абхазькими силами — з Кодорської ущелини в Абхазії, тимчасово зайнявши низку прилеглих до конфліктних зон районів Грузії. Бойові дії тривали до 12 серпня, коли після втручання ЄС було підписано план Саркозі-Медведєва.

• У результаті бойових дій втрати Грузії становили 412 осіб (зокрема 170 військовослужбовців і співробітників МВС, 228 мирних жителів), 1747 було поранено і 24 зникло безвісти. За різними оцінками, втрати Південної Осетії — 162 особи, офіційно втрати Росії — 67 загиблих і 283 поранених. 15 613 грузинів-біженців і 34 тис. осетинів-біженців були вимушені залишити рідні місця.

• Але, певно, найголовнішим результатом цієї війни стало те, що Грузія повністю втратила контроль над територією Південної Осетії і Абхазії, що становить 20 відсотків території Грузії. Це сталося 26 серпня 2008 року, коли Росія офіційно визнала Південну Осетію і Абхазію незалежними державами. І у відповідь на це 2 вересня Грузія розірвала дипломатичні відносини з Росією. У результаті Москва загальмувала процес вступу Грузії до НАТО.

• На думку багатьох експертів, саме спроба Грузії отримати ПДЧ на Бухарестському саміті 2008 року підштовхнула Росію до того, аби за допомогою південноосетинських сепаратистів розв’язати війну з Грузією. Що й було розіграно як по нотах у серпні 2008 року. Росія досі дотримується своєї версії, що «це груба помилка, яка переросла у військовий злочин». Про це, зокрема, заявив прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв учора в інтерв’ю телеканалові «Руставі 2» і напередодні в інтерв’ю каналові Russia Today. Але ще більше здивувала заява Медведєва, що умовою відновлення дипломатичних відносин між країнами має стати «просто визнання того факту, що сталося». Честь грузинським політикам від влади й опозиції робить те, що вони займають єдину позицію з цього питання і розглядають цю війну як акт агресії з боку Росії і сподіваються мирним шляхом повернути до складу Грузії окуповані території. Зокрема, коментуючи заяви Медведєва щодо серпневих подій 2008 року спеціальний представник прем’єр-міністра Грузії з питань відносин з РФ Зураб Абашидзе зазначив, що Грузія стала жертвою російської агресії, проте і Грузія припустилася тяжких драматичних помилок.

• Цікаво, що в інтерв’ю грузинському телеканалу Медведєв визнав, що «проблема залишилася, оскільки ситуацію і для Росії, і для Грузії, і для Абхазії, і для Південної Осетії не врегульовано до кінця». Очевидним є визнання факту, що війна нічого не вирішила. Але водночас російський прем’єр знову застеріг Грузію від членства в НАТО. «Це нічого не дасть Грузії як суверенній державі, що добре розвивається, але водночас створить довгострокове, довготривале джерело напруженості між нашими країнами», — зазначив Медведєв.

«День» звернувся до українського, російського і європейського експертів, а також до посла Грузії в Україні з проханням прокоментувати уроки, які винесли в Грузії, Росії, Європі й Україні з російсько-грузинської війни.

Міхеїл УКЛЕБА: «Ця війна — результат агресивної і підступної політики, яку Росія проводила щодо Грузії»

Новий посол Грузії в Україні Міхеїл УКЛЕБА буквально миттєво відгукнувся на прохання «Дня» дати інтерв’ю нашій газеті. Що приємно. Причому не треба було відправляти заздалегідь запитання, як це зазвичай буває в практиці спілкування послів із пресою. Свій підхід грузинський посол пояснив таким чином: «Для мене дуже почесно, що сьогодні я даю інтерв’ю вашій газеті, яка користується великою популярністю у вашій країні. Виходячи з політики нашої країни — відкритості і прозорості — для мене як для нового посла у вашій прекрасній країні робота зі ЗМІ — один із важливих напрямів».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА, «День»

— Пане посол, чи згодні ви з інтерпретацією нинішнього прем’єра Дмитра Медведєва, 2008 року президента РФ, того, як починалася війна і хто винен у її виникненні?

— Сама війна починалась не 2008 року, а 1992 року, коли були конфлікти в Абхазії і Південній Осетії. І з боку Росії все це заохочувалося. Ця війна — результат тієї агресивної і підступної політики, яку Росія проводила щодо Грузії.

Особливо точно це описується в доповіді міжнародної комісії Тальявіні. Та й самі факти красномовні: сьогодні окуповано 20% території Грузії. Росія досі ігнорує міжнародне співтовариство, не виконує рішення від 12 серпня 2008 року. У договорі Саркозі-Медведєва говорилося, що збройні сили Росії повинні залишити нашу територію і повернутися на довоєнні позиції. Цього не виконано. Не повернено біженців до місць свого проживання. Досі не створено міжнародного механізму безпеки в регіоні. Не допускаються міжнародні спостерігачі в зону конфлікту. А це повинно бути в інтересах усіх учасників, зокрема й Росії.

— І, до речі, Медведєв поставив умовою відновлення дипломатичних відносин між країнами «визнання того факту, що сталося». Як ви це сприймаєте?

— Зі свого боку Грузія зробила один крок до примирення, створивши двосторонній переговірний формат із Росією. З нашого боку — це спеціальний представник прем’єр-міністра Грузії з питань відносин із Росією Зураб Абашидзе, який був послом Грузії в Москві, ЄС і НАТО. А з боку Росії — заступник міністра Григорій Карасін. І тут є невеликі посування. На російському ринку з’явилося наше вино, мінеральні води. Ми розраховуємо, що Росія скасує візовий режим, як це ми зробили раніше в односторонньому порядку. Подивимось, до чого цей процес приведе.

«РОСІЯ ПОВИННА ВИКОНАТИ МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЯКІ ВОНА ПРИЙНЯЛА НА СЕБЕ 12 СЕРПНЯ 2008 РОКУ»

— Ваш прем’єр-міністр Бірдзіна Іванішвілі сьогодні в інтерв’ю московському бюро «Голосу Америки» сказав, що наразі немає підстав для зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним. Які ж тоді повинні бити підстави, щоб така зустріч відбулася?

— Мають бути результати. І вулиця має бути двосторонньою. І коли 20% території окуповано і Грузія проявляє добру волю, це повинно бути оцінено з боку Росії. Адже Росія — член РБ ООН, у неї своя відповідальність. Ми сподіваємося, що наш уряд зробить усі кроки для того, щоб ці відносини покращились і правдиво було оцінено події, які сталися в серпні 2008 року. Ми готові до співпраці, до конструктивного діалогу з Росією. Але поки що, мабуть, умови не дозріли, щоб зустрілись керівники наших держав.

ТАКА ТОЧКА ЗОРУ РОСІЯН НА ГРУЗИНСЬКО-РОСІЙСЬКУ ВІЙНУ 2008 РОКУ. А ПРЕМ’ЄР РОСІЇ ДМИТРО МЕДВЕДЄВ ВВАЖАЄ: «ЦЕ ГРУБА ПОМИЛКА, ЯКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ВІЙСЬКОВИЙ ЗЛОЧИН» / ВЗЯТО ІЗ ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ ГЛІБА ПАВЛОВСЬКОГО

— А що тоді означає дозріти? Росія повинна визнати помилку, що вона визнала Абхазію і Південну Осетію незалежними державами?

— Росія повинна виконати міжнародні зобов’язання, які вона прийняла на себе 12 серпня 2008 року. Ми розпочали двосторонні переговори з Росією без попередніх умов.

— До речі, після появи повідомлення з посиланням на Абашидзе про те, що Грузія планує у вересні-жовтні перейти до другого етапу врегулювання відносин із Росією, деякі коментатори на сайті «Грузія Online» поставили запитання: а в чому, власне, полягав перший етап? Що ви скажете на це?

— Мабуть, ідеться про те, що розпочався процес відновлення економічних відносин — скажімо, допуску грузинської продукції на російський ринок. Подивимось, до чого це приведе.

— Але головним каменем спотикання для розвитку відносин із Росією є факт, що 20% грузинської території окуповано, і тут мають бути посування — і тоді нормально розвиватимуться відносини. Так?

— Незалежність Абхазії і Південної Осетії визнали тільки Росія, Нікарагуа, Венесуела і Наурі. І це багато про що говорить. Сам факт визнання незалежності на території колишнього Радянського Союзу не сприяє безпеці нашого регіону. Тому що сам прецедент визнання незалежності нашої частини Грузії — Абхазії і Південної Осетії — створює велику небезпеку для всього регіону з точки зору стабільності, зокрема для Російської Федерації, яка складається близько з 80 суб’єктів.

— Які уроки з цих подій винесла грузинська еліта?

— Ця війна була уроком для нас. Це показало нам, що війна нічого хорошого не приносить ні державам, ні сепаратистам, ні тим, хто заохочує сепаратизм, ні тим, хто проводить агресію.

— Минуло п’ять років після війни, яку оцінку дають цим подіям у Грузії?

— Грузія прийняла важливе рішення про незастосування сили. Ми хочемо мирним шляхом урегулювати ці конфлікти з Абхазією і Південною Осетією. І тут головне в тому, що реформи Грузії мають бути привабливими також для цих суб’єктів. У цьому плані дуже корисною є інтеграція країни до Європейського Союзу. 22 червня ми завершили переговори щодо Зони вільної торгівлі, складової частини Угоди про асоціацію з ЄС. Ми розраховуємо парафувати цю угоду на саміті «Східне партнерство» у Вільнюсі. Якщо ми доведемо до кінця реформи, то після набуття чинності цієї угоди ВВП зросте на 300 млн доларів.

— Пане посол, чому ви впевнені, що ця угода принесе вашій країні таке зростання ВВП? Наприклад, в Україні, за різними підрахунками, на першому етапі країна зазнаватиме збитків.

— У нас є відповідний аналіз. Із набуттям чинності угоди про ЗВТ експорт Грузії до ЄС збільшиться на 12 %, а імпорт — відповідно на 7,5%. І для нас ці дані реальні.

— А щодо членства в НАТО — чи бачите ви перспективу входження до цієї військово-політичної організації з урахуванням того, що 20% територій окуповано?

— Альтернатива у нас одна — європейська і євроатлантична інтеграція. Цим шляхом ми йдемо, і, звісно, що активніше ми будемо підключені до міжнародних інтеграційних процесів, то більше це сприятиме розвитку нашої країни. Зокрема це повинно допомогти нам і у відновленні територіальної цілісності. І тому ми розпочали переговори з Росією, щоб налагодити цивілізований діалог із Росією, і сподіваємося, що цей діалог буде успішним. Результати є, але вони маленькі.

— На вашу думку, Європа винесла уроки з того, що в Бухаресті 2008 року Україні і Грузії не було представлено ПДЧ?

— Як ви знаєте, вже були заяви, що до цієї війни готувалися. З боку керівництва Росії зокрема кілька разів за ці роки було сказано, що, виявляється, росіяни готувалися до цієї війни. Звісно, уроки всі винесли — і міжнародне співтовариство, і Євросоюз, тому що ЄС був активно підключений до цих процесів з урегулювання конфлікту. Зокрема, у врегулюванні російсько-грузинської війни в серпні 2008 року ЄС виступав у ролі головного актора. Тому для них це теж урок.

«МИ ВДЯЧНІ УКРАЇНІ ЗА ТУ ПІДТРИМКУ, ЯКУ ВОНА НАДАЛА ПІД ЧАС ВІЙНИ»

— Чи вплинула ця війна якимось чином на українсько-грузинські відносини?

— Ми вдячні Україні за ту підтримку, яку вона надала під час війни. Ми не забудемо, коли ваш президент разом з іншими президентами приїхав нас підтримати. Щоправда, це був дуже важкий час, і Україна була з Грузією. І ми завжди це пам’ятатимемо. Ми також пам’ятатимемо ту допомогу, яку надали українські вертольоти нашим біженцям з Абхазії 1993 року. Багатьох біженців прихистила Україна. Ми це дуже цінуємо. Для нас це була дуже важлива підтримка.

— До речі, готуючись до зустрічі з вами, я побачив повідомлення Радіо «Свобода», що Грузія увійшла до списку найбільш кримінальних країн Європи. Як ви можете це прокоментувати?

— Це старі дані. У нас справді раніше було 24 тис. ув’язнених. А зараз звільнено близько половини. І незважаючи на це, криміногенна ситуація не погіршилась. Свого часу у нас було впроваджено політику жорсткого кримінального правосуддя, названу «нульовою толерантністю». Виправдувальних вироків практично не виносили. Інакше кажучи, думка прокурора і судді повністю збігалася. Нині у нас триває серйозна реформа судової системи і юстиції.

— Коли у вас заарештували колишнього прем'єр-міністра, багато хто почав говорити про практику вибіркового правосуддя .. і шукати паралелі з Україною…

— У нас триває судовий процес щодо екс-прем’єра. Але треба сказати, що новий уряд заарештував також і членів уряду. Заступника міністра внутрішніх справ, групу співробітників міністерства сільського господарства. Це не виборче правосуддя.

— Ви, мабуть, чули думку експертів, які говорять, що якщо Україні вдасться підписати Угоду про асоціацію і реалізувати реформи, то цим шляхом підуть і решта країн СНД. Що скажете на це?

— Справді, за процесом євроінтеграції спостерігають дуже багато країн пострадянського простору. Дуже важливо, щоб Україна, Грузія і Молдова цей шлях пройшли. Навіть враховуючи те, що в Євросоюзі криза, іншої альтернативи я не бачу. Це найкраще, що на сьогодні людство вигадало. Тому ми повинні до цього прагнути. Ми дуже вболіваємо за вашу країну, щоб Вільнюс був успішним не лише для України, але й для Грузії та Молдови, а також для всіх країн, які в майбутньому захочуть наслідувати нас.

— А що в Грузії думають про Митний союз, який пропонує великі преференції?

— Кожна країна обирає свій шлях. Для нас — Грузії — альтернативи немає.

«МИ ПОВИННІ ПИШАТИСЯ, ЩО У НАШИХ НАРОДІВ Є ПРАГНЕННЯ БУТИ НЕЗАЛЕЖНИМИ І ВІЛЬНИМИ»

У нас є багато спільного. І одним із них є прагнення грузин і українців до незалежності. Це дуже важливо. Ми повинні пишатися, що у наших народів є прагнення бути незалежними і вільними. Країна не може розвиватися, коли вона не вільна, коли у неї немає вибору. Кожна країна повинна робити свій вибір: правильний чи неправильний, але це буде вибір цієї країни.

— У цьому плані у багатьох в Україні різна думка щодо вибору грузин на останніх парламентських виборах. Дехто думає, що Грузія не може відірватися від радянського минулого.

— Адже минуло всього 23 роки з відновлення незалежності Грузії. І як посол у Китаї скажу, що для китайців 23 роки — це ніщо, вони починають із 50 років. Коли Чжоу Еньлая запитали про те, що він думає про Французьку революцію, той відповів, що не минуло достатньо часу, щоб дати оцінку. Це стосується нашого покоління, яке дуже потерпіло, особливо в Грузії: це і громадянська війна, війна в Абхазії і Південній Осетії, був час, коли Росія відключала світло, підривала газопровід, лінії електропередач і взимку країна залишалася без світла, без тепла. Це ми проходили. І, звісно, нам би хотілося, щоб за 23 роки ми були в космосі. Але це так не відбувається, адже йдеться про трансформацію людей. Це дуже складний процес, тому що люди, не лише уряд, президент — сам народ повинен пройти це. Я вважаю, те, що зараз відбувається в Грузії, сприятиме розвитку нашого суспільства. Цивілізована демократія  — це відповідальність перед суспільством. Якщо ми не будемо відповідальні перед суспільством, то нічого не вийде. Це від кожної людини залежить. І прагнути лише до свободи і незалежності — це дуже добре, але треба її відстояти. Плюс іще — на неї треба заслужити. І коли ми робитимемо це, тоді будемо успішними, і тоді ми посядемо гідне місце в тому суспільстві, куди ми зараз прагнемо — в європейському співтоваристві.

КОМЕНТАРI

«...РЕАЛЬНО ЗАХИСТИТЬ УКРАЇНУ ВІД УСІХ «ПРИМУСІВ ДО КОХАННЯ»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України в 2007—2009 рр.:

— Володимире Станіславовичу, як прокоментуєте заяви російського прем’єра Дмитра Медведєва щодо російсько-грузинської війни?

— Передусім Медведєв каже про те, що, мовляв, це Грузія напала на Цхінвалі. А тепер уявіть собі ситуацію: в інформаційному просторі з’явилося повідомлення, що Росія напала на Грозний. Погодьтеся, абсурдно якось звучить, чи не так? Тому що не можна нападати на власну країну. У Росії, приміром, те, що відбувається в її частині Кавказу, називається наведенням конституційного порядку. Коли ж у Грузії грузинська влада наводить порядок на своїй, грузинській, території, то це називається нападом на невідомо що. Це — давня, зрозуміла політика подвійних стандартів, коли собі можна все, а іншому не можна нічого. Тому всі розмови Медведєва на тлі заяв вже теперішнього нового-старого президента Путіна про те, що операцію нападу на Грузію було розроблено ще за кілька років до самого вторгнення, свідчить про те, що всі коментарі Медведєва на цю тему не коштують паперу, на якому вони написані.

— Чи має зараз Росія право ставити свої умови для відновлення дипломатичних відносин з Грузією?

— Це — прояв імперського мислення, бо якщо ти окуповуєш територію іншої держави, а потім висуваєш умови взаємного порозуміння, то це інакше як цинізмом назвати просто не можна. Утім, для Росії це вже стало традицією, яка, з одного боку, триває роками, а з другого — ще й толерується західним світом. Власне, це спонукає до того, щоб подібні тенденції не зникали, а, навпаки, підживлювалися й підсилювали свої позиції в майбутньому. Тому в цьому питанні Захід має висловлювати більш чітку та зрозумілу позицію: якщо є принципи, то їх треба дотримуватися, інакше система міжнародних координат остаточно й безповоротно втратить свої маячки. Як наслідок, отримаємо повний хаос.

— На вашу думку, чи був би можливим такий розвиток подій, якби напередодні, на Бухарестському саміті, Грузії надали б ПДЧ в НАТО?

— Я вважаю, що рішення Бухарестського саміту з боку Заходу було трагічно помилковим. На той момент деякі країни НАТО не розуміли, що у відносинах з Росією формальні зміни, по суті, нічого не змінять. Також дивує своєрідна «заколисаність» окремих західних політиків байками про спільне намагання жити за одними стандартами, правилами і таке інше. Я б їм порадив просто відкрити підручники, почитати мемуари й зрозуміти, що, за великим рахунком, із часів існування Російської імперії й дотепер у її відносинах із зовнішнім світом нічого не змінилося. Вони залишаються такими самими й спрямовані виключно на прирощення територій. Якщо подивитися на ті імперії, які існували колись, то вони своїми діями, бодай, переслідували конкретну цивілізаційну місію, а на прикладі Росії бачимо елементарне прирощення заради самого факту прирощення.

Проте, на жаль, треба визнати, що для багатьох людей на Заході заглиблення в цю матерію є непосильною працею, за яку беруться лише одиниці. Хоча це сумно, адже, не вивчаючи історії, ти, як відомо, ризикуєш повторити минулі помилки. Звісно, є надія, що такою брутальністю Росія все-таки змусить керівників на Заході трішки поміняти своє ставлення до неї. І не на краще. Конкретні заходи з боку Європи в цьому напрямі можуть допомогти російському суспільствові поступово змінитися, бо саме від нього залежить, якою буде російська влада в майбутньому. Хочеться вірити, що у світлі таких процесів Росія з певним часом таки стане нормальною цивілізованою країною. Утім, на це, мабуть, підуть десятиліття.

— Чи вплинули події серпня 2008 року на зовнішньополітичний курс України?

— Хочу зазначити, що в той період інтервенція Росії в Грузії не стала для України «страшилкою». Однак з тих подій треба було зробити висновки й Україні, й Грузії, й НАТО, й Євросоюзу. Гадаю, кожна влада їх зробила. По-своєму, звісно, але зробила. Треба розуміти, що в сучасному світі така поведінка з боку Росії як одного з постійних членів Ради Безпеки ООН, на якого, відповідно, покладено особливу відповідальність за підтримання миру, є неприпустимою. Вона, зокрема, свідчить про те, що оцінки щодо РФ мають бути змінені, й я дуже сподіваюся, що рано чи пізно це все ж відбудеться. Тому в подіях серпня 2008 року я вбачаю й певний позитив, якщо можна так сказати. П’ять років тому ми мали змогу побачити справжнє обличчя Росії. У нас розкрилися очі на багато тодішніх і теперішніх вчинків з боку Москви.

— Які уроки винесла чи принаймні повинна була винести українська політична еліта з цього конфлікту?

— Для України ситуація зрозуміла. Ми повинні домогтися, щоб 2017 року Чорноморський флот залишив територію України. Тому що його перебування там — це постійна підстава для будь-яких провокацій, які, до речі, можна з легкістю організувати. Було б тільки бажання. Однак чомусь майже ніхто не думає про те, як це буде загрожувати нашій національній безпеці, з усіма негативними наслідками, які можуть за цим стояти. Тому, на мою думку, для України головний зовнішньополітичний висновок російсько-грузинської війни полягає в тому, що ми повинні якомога швидше набути членства в НАТО й у Європейському Союзі. Тільки тоді країна буде реально захищена від усіх «примусів до кохання», які насправді є «згвалтуванням». І те, що ми побачили в Грузії, — найкраще тому підтвердження.

«РОСІЯ БУЛА ЗАЦІКАВЛЕНА В ЦІЙ МАЛЕНЬКІЙ ПЕРЕМОЖНІЙ ВІЙНІ»

Костянтин фон ЕГГЕРТ, головний редактор «Коммерсантъ FM», член Королівського Інституту міжнародних відносин у Лондоні:

— Версія початку війни Медведєва далеко не нова. Раніше російський уряд уже неодноразово звинувачував Михаїла Саакашвілі в провокації конфлікту в Абхазії й Південній Осетії. Але така оцінка подій серпня 2008 року є однобокою, адже підготовка Росії до цього конфлікту була очевидною. Вона виражалася й у видачі російських паспортів на грузинській території, і в проведенні особливої політики в тому, що стосувалося так званих миротворчих сил, що складалися з російських військовослужбовців очевидно налаштованих антигрузински. Тому, не заперечуючи помилок Михаїла Саакашвілі та його уряду, хотів би зазначити, що Росія з певних причин була зацікавлена в цій маленькій переможній війні й зробила чимало для того, щоб вона почалася. Сьогодні Росія фактично анексувала Абхазію й Південну Осетію як свої протекторати. А яким буде розвиток російсько-грузинських відносин і як далі розвиватиметься життя в цих двох регіонах — питання не на одне десятиліття. Думаю, що розбіжності, пов’язані зі статусом цих територій, ще довго залишатимуться невирішеними.

Що стосується того, чи має Росія право висувати умови Грузії, я думаю, що вона може ставити будь-які умови. Питання до грузинської сторони: чи буде вона ці умови приймати. Але абсолютно очевидно, що російське керівництво прагне легітимізувати всі події 2008 року, зняти будь-які питання, що стосуються цієї війни й отримати від грузинського уряду нові заяви, які б ставили під сумнів сьогоднішню офіційну версію керівництва Грузії. Мета Росії в тому, щоб сказати грузинам, що, мовляв, бачите, ми мали рацію. Тому позиція керівництва Росії в цьому питанні цілком зрозуміла. Питання лише в тому, як на це відреагує грузинський уряд.

Я також думаю, що якби на Бухарестському саміті навесні 2008 року Грузія б отримала план підготовки свого членства в НАТО, то ситуація могла б, звісно, розвиватися за іншим сценарієм. Хоча, як мені здається, все ж таки Володимир Путін і Дмитро Медведєв були налаштовані розв’язати абхазьку та південноосетинську проблеми у вигідному для Росії руслі. Якщо ми пригадаємо, то, за будь-якого розкладу, рішення російської влади піти на повномасштабну конфронтацію з Грузією було пов’язане зокрема й з тим, що в лютому того ж 2008 року низка західних країн визнала незалежність Косова. Тоді ж Володимир Путін пообіцяв дати на це адекватну відповідь. Тому я вважаю, що був би в Грузії План підготовки до членства в НАТО чи не було б його, швидше за все, Путін і Медведєв прагнули б усе одно відповісти на «косовський прецедент». Тобто в будь-якому разі, на мій погляд, війна б була.

Якщо ж аналізувати заяви Медведєва про те, що можливе членство Грузії або України в НАТО створить напруження, то все це вже неодноразово озвучувалося російською стороною. Це стара позиція, мовляв, вступ колишніх радянських республік до НАТО — загроза безпеці Росії. Я не думаю, що тут ми почули щось нове. Інша річ, що яскраво вираженого прагнення до НАТО, на мою думку, в Україні не спостерігається. У Грузії, наскільки я розумію, воно дещо ослабло. У той же час, значно привабливішим для громадян обох країн зараз виглядає Європейський Союз. Моє особисте відчуття нинішньої ситуації й того, як вона розвиватиметься, з досвіду моїх візитів до України й Грузії, пов’язане з тим, що євроатлантична інтеграція цих країн неминуча.

Швидше за все, з кожним роком ця тенденція лише зростатиме. Тобто кількість тих, хто прагне вступити до Європейського Союзу, з часом лише збільшуватиметься. Я думаю, що просто в якийсь момент і Грузії, і Україні вдасться зробити конкретні кроки в цьому напрямку. Як мені здається, це пов’язано з тим, що політичні еліти поступово еволюціонують у цьому напрямку й молоде покоління поки, вочевидь, дивиться на євроатлантичні простори, як на острівці соціальних, економічних, політичних вигод.

Якщо говорити про уроки, які винесла або ж мала винести Росія після подій серпня 2008 року, то я думаю, що головний наслідок цієї війни — те, що непередбачувана ситуація так і не стала передбачуваною, вона просто змінилася. У цьому сенсі Росія просто набула певної нової реальності, в якій вона тепер несе тією чи іншою мірою відповідальність за Абхазію й Південну Осетію. І ця відповідальність аж ніяк не легка. Тому, як мені здається, головний висновок з подій серпня 2008 року в тому, що плани зміни певної політичної реальності не завжди породжують ті результати, на які розраховують політики. Так, війну було виграно. Так, Михаїл Саакашвілі та його керівництво були принижені цією поразкою. Але з погляду і російсько-грузинських відносин, і ставлення до Абхазії та Південної Осетії в усьому світі ситуація, можливо, навіть ускладнилася порівняно з тим, що було 2008 року.

«ЗАХІДНІ ПОЛІТИКИ МАЮТЬ ДОПОМОГТИ ГРУЗІЇ Й УКРАЇНІ РЕАЛІЗУВАТИ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАГНЕННЯ»

Павел КОВАЛЬ, голова делегації Європейського парламенту в Комітеті парламентської співпраці «ЄС—Україна»:

— Медведєв не змінив свою точку зору щодо початку війни в 2008 році. Він чітко сказав, що ухвалив би те ж саме рішення сьогодні. Його головний аргумент як п’ять років тому         — захист громадян Росії, які проживають в Осетії. Він не згадав про економічну причину війни, зокрема, пов’язану з енергоресурсами. Росія має своє власне бачення щодо цієї війни і хоче, щоб Грузія прийняла його.

Відновлення дипломатичних контактів між двома країнами завжди довгий і важкий процес. Але цього не можна досягти без компромісів. І диктування будь-яких умов будь-якою із сторін буде величезною помилкою. Така ситуація може стати джерелом серйозних непорозумінь у майбутньому. З іншого боку, Росія і Грузія є сусідами, і важко уявити собі, що ці країни можуть функціонувати наступні п’ять років без офіційних дипломатичних відносин. Як можна зрозуміти з заяв російської влади, відновлення дипломатичних контактів не представляється можливим, допоки Міхеїл Саакашвілі не закінчить свій термін в якості президента.

Саміт НАТО в 2008 році є однією з найбільших геополітичних помилок світових лідерів за останнє десятиліття. І цю помилку не легко виправити. Тому саміт Східного партнерства у Вільнюсі може стати приводом для цього. Але найважливіше питання полягає в тому, щоб політичні лідери зрозуміли, що відкриття дверей Північноатлантичного альянсу та інших «західних інститутів» для колишніх радянських республік має важливе значення для всієї Європи.

Очевидно, що Росія зробить все, щоб запобігти розширенню НАТО на Схід. Хоча в даний час це скоріше політичний, ніж військовий союз, Кремль розглядає його як інструмент зменшення його впливу в так званому «ближньому зарубіжжі», як офіційна Москва називає своїх сусідів. Західні політики не повинні піддаватися тиску і допомогти Грузії і Україні реалізувати європейські прагнення.

Юлія Лучик,  «День»