«Березіль»: замах на вбивство

Чи не забагато у нас голосів, що волають у пустелі, чи то русифікованій, чи то деукраїнізованій? То тут, то там закривають бібліотеки, театри, газети, часописи, книгарні... У час війни, котру може виграти лише патріотична нація, в тилу брутально знищують один із найстаріших україномовних літературних журналів, а їх у нас менше, ніж пальців на одній руці. Йдеться про харківський «Березіль», який є одночасно органом Спілки письменників України. Як член редколегії журналу нещодавно я отримала від редакції листа (скорочену версію публікуємо нижче. — Ред.).

 Чим такий цінний «Березіль»? Журнал виходить регулярно, має меценатів за кордоном, які, напевно, й не здогадуються, що таке випускати україномовний журнал у Харкові, де місцеву владу аж ніяк не запідозриш в націоналізмі. Не так давно редакцію було пограбовано. Власне, то був перший дзвінок. «Березіль» — респектабельний загальноукраїнський журнал, публікація в якому створює літературне ім’я початківцю. Журнал потрапляє у бібліотеки, до передплатників і фіксує врешті літературну традицію і певний стандарт творчості. Якщо ми втратимо «Березіль», традиція перерветься. Міністерство культури могло б підтримувати національні культурні проекти, принаймні на півдні і на сході України, де поширені сепаратистські настрої.

«Березіль» знищують не українофоби, як не українофоби знищували упродовж десятиліть промисловість на Західній Україні, майбутній тил в українсько-російській війні. Його знищує те, що породило — Спілка письменників України. І найбанальнішим способом. Жодної політики — лише бізнес. Письменники чудово знають, як розтринькали майно спілки, і врешті та з письменницького клубу перетворилась на похоронне бюро для бідних. Знають вони і те, що голови правлінь обласних спілок      — маловідомі, але слухняні літератори, що ядро спілки становлять десятиліттями одні й ті самі безсмертні, що молодь не бачить сенсу вступати до спілки, щоб не потрапити у принизливу залежність від старої партійної номенклатури, яка, наче флюгер, повертається за кожним новим режимом. Не вкладається в голові, як Спілка письменників могла підняти орендну плату до комерційного рівня своїй же креатурі. Наче то не часопис, який повинен фінансуватися спілкою, а контора з продажу мерседесів.

 Редакція журналу розташована у приміщенні Харківської обласної організації Спілки письменників. 6 лютого кабінет головного редактора було розгромлено: вибили двері й заходилися виносити меблі. «Фініта ля комедія. Я тебе породив, я тебе і уб’ю», — написав мені головний редактор Володимир Науменко.

 Якби я мала змогу, то виселила б із цього приміщення Спілку письменників, бо без видавництв, без часописів, без активної просвітницької діяльності вона нічого не варта. А виламувати двері з мовчазної згоди керівництва НСПУ — це настільки нецивілізовано, що нагадує вже інший твір Гоголя — «Мертві душі». Бо це не окремий нещасливий випадок, а система, яка на тлі героїчної самопожертви простих громадян виглядає нині особливо ганебно.

Галина ПАГУТЯК, письменниця, лауреат Шевченківської премії, член редколегії журналу «Березіль»

Голові НСПУ М. О. Сидоржевському

Копії: членам редколегії «Березоля»

Вельмишановний Михайле Олексійовичу!

Свого часу (19.04.2013 р.) у вашій «Українській літературній газеті» опубліковано відкритий лист головного редактора «Березоля» до тодішнього керівництва НСПУ «Чи потрібен Спілці спілчанський часопис?» Керівництво НСПУ змінилося, а питання нікуди не зникло. Ба, навіть гірше... Поки справа не зайшла аж надто далеко, чи не могли б ви, пане голово, відповісти на такі запитання.

1. Позаяк НСПУ вимагає від «Березоля» орендної плати без преференцій, на рівні зі сторонніми структурами, що орендують приміщення в Харківському будинку письменників, чи означає це, що НСПУ відмовляється виконувати обов’язки співзасновника журналу?

2. Якщо ж Спілка залишається співзасновником журналу, то скажіть, будь ласка, який її внесок у наше спільне видання? У редакційному Статуті чітко написано       — 50 відсотків від річного кошторису. Тобто на сьогодні — не менше 100 тисяч гривень щороку. Де ці кошти? Уже три роки ми не маємо від НСПУ ані копійки...

3. Ми знаємо, що для НСПУ настали дуже непрості часи, тож чекати від Спілки фінансової допомоги, принаймні суттєвої, не доводиться. Але й «Березоля» шкода: становище критичне. Наша пропозиція така. Просимо НСПУ і ДУМ закріпити своїм рішенням за редакцією площу, яку вона сьогодні займає (54,5  кв. м), закріпити на безоплатній основі, надавши «Березолю» право здавати при безвихідному становищі частину кімнат у суборенду. Це мізер, що його Спілка цілком спроможна дати для порятунку спілчанського часопису. А якщо навіть тут відмова, тоді як це назвати? Питання про ймовірне закриття журналу цими днями обговорювали на зборах трудового колективу редакції. «Березіль» на крайній межі. Переступивши її, повернутися назад майже неможливо.

З повагою і сподіванням на розуміння

Володимир Науменко, Валентина Ростиславова, Віктор Полянецький, Марія Клебанчук, Світлана Глушенкова

КОМЕНТАР

«ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ Б ЗБЕРЕГТИ ЖУРНАЛ, АЛЕ...»

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, голова Національної спілки письменників України:

— Зараз редакція харківського журналу «Березіль» розташовується в будинку, який належить Спілці і в якому також перебуває Харківська обласна організація НСПУ. Дотепер редакція журналу займала чотири кімнати. Це — доволі багато, адже там працює лише чотири людини. Постійно ж на місці перебувають одна-дві людини. Враховуючи надзвичайно скрутне становище національних творчих спілок в Україні (бюджетне фінансування в цьому році було зменшено майже наполовину), ми намагаємося використовувати всі можливі і неможливі резерви, щоб утримувати Спілку як один із бастіонів української культури та літератури. Під час однієї з розмов із редактором «Березолю» Володимиром Науменком ми, як мені здалося, попередньо погодили, що журналу залишаються дві з чотирьох кімнат, але ми натомість не будемо брати з них жодної копійки за оренду. Цієї площі (29,5 кв.м.) цілком достатньо, щоб видавати журнал. На жаль, у нас просто не вистачає грошей — треба виходити з реальної ситуації. Інші дві кімнати Харківська обласна організація НСПУ буде здавати в оренду, тому що для її існування й існування Спілки загалом також потрібне фінансування. Попереднє керівництво НСПУ намагалось змусити журнал платити за оренду, але їм це так і не вдалося. Ми ж взагалі знімаємо це питання з порядку денного, адже «Березіль» — наш спілчанський журнал. Водночас НСПУ, як і раніше, немає зараз можливості фінансувати видання з власних коштів, так само як і газету «Літературна Україна». На мою думку, я запропонував цілком нормальне вирішення питання.

Подальше існування журналу залежить від дій редакції й зокрема головного редактора, від того чи зможуть вони утримати видання. Я визнаю, що можливий й негативний розвиток подій    — «Березіль» може закритись, так само як і інші некомерційні паперові видання гуманітарного профілю. Ви чудово знаєте, як останнім часом подорожчали папір і поліграфічні послуги. Вартість передплати ж залишається та сама — піднімати її немає сенсу, бо ніхто просто не буде купувати. В Україні складається загрозлива ситуація для серйозних видань, подібних до «Березолю». Тиражі у них зазвичай невеликі. Дуже хотілося б звичайно зберегти журнал, адже це — авторитетне, поважне видання. Я не виключаю, що в майбутньому Спілка зможе надати йому якусь невеличку підтримку. Сподіваюсь, що нам вдасться зберегти нормальні ділові стосунки з «Березолем», але для цього потрібно, щоб редакція і редактор увійшли в становище Спілки.