Iнші, але наші

«Будь-яка культура дорослішає в той момент, коли вона приймає на себе біль іншого», — в одному з інтерв’ю «Дня» нагадала вислів Сьюзан Зонтаг письменниця і журналістка Катя Петровська. Можна додати, що не тільки розділяючи біль іншого, а й допомагаючи йому — ділом, словом, увагою. Одним із виявів такого суспільного дорослішання є нова серія видавництва «Майстер Книг» «Кримськотатарська проза українською».

Перша книга була представлена на минулорічному Book Forum і має назву «І народився день», у якій зібрано твори одинадцяти кримськотатарських авторів з різних епох. Друга книга — «Мердивен» — містить три твори письменника, публіциста Шаміля Алядіна. У кожному з них ідеться про важливий період історії кримськотатарського народу. Роман «Запрошення на бенкет диявола» відкриває читачам, якими були часи національного відродження. Автобіографічна повість «Я      — ваш цар і бог» присвячена трагедії депортації кримських татар. А публіцистичний нарис «Жертви Кремля» описує долю кількох відомих діячів кримськотатарської політичної верхівки. Усе це окреслює доволі цілісну картину життя кримськотатарського народу протягом ХХ ст.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ ТА УКРАЇНЦІ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ

Текст насичений іменами видатних діячів, назвами газет, страв, посад та іншими реаліями, що мало б надавати тексту екзотичності, адже це інша культура. Однак коли читаєш книгу, відчуття чужості, іншості майже не з’являється. І це радше не через те, що українці дещо знають про кримських татар, а тому що насправді автор розповідає про універсальні речі, які близькі кожному, а українцям особливо.

Наприклад, так само як і українці, кримські татари мали своє «просвітництво-народництво» — переконання в тому, що все починається з освіти. Ось що каже відомий діяч Ісмаїл Гаспринський: «Щоб об’єднатися, треба мати високий рівень свідомості. Ми ще від цього дуже далекі. Неуцтво висушило наш розум, позбавило наші душі світла. Щоб стати передовими людьми, треба вчитися, озброюватись прогресивними ідеями, перекладати рідною мовою твори, які несуть високі ідеали, запровадити їх до програм шкіл і медресе». Так само згодом були зародки й політичного етапу, розуміння необхідності зміни форми устрою в Росії. 

Кримські татари, як і українці, мали своїх панів — беїв, у руках яких була сконцентрована практично вся влада. У народі так само розпалювали ворожість, щоб легше було владарювати, ділячи їх на південців, горян, степовиків. А слова «держава дивиться на цей казковий край лише як на місце, де можна відпочивати й лікуватися від хвороб, але нічого не робить, аби хоч якось полегшити життя корінного населення» занадто довго лишалися актуальними.

Крім того, письменник навіть почав писати роман «Тугай-бей» про взаємини українських козаків і кримських татар у ранньомодерний період, у якому хотів зруйнувати наявні стереотипи. Однак, на жаль, йому не вдалося завершити твір.

ТРАГЕДІЯ, РОЗКАЗАНА ЗА ДОПОМОГОЮ УНІВЕРСАЛЬНИХ КАТЕГОРІЙ

Ясна річ, що трапляються моменти, коли важко навести паралелі, зокрема говорячи про депортацію усього кримськотатарського народу. Але і про неї Шаміль Алядін говорить в універсальних категоріях несправедливості, страху перед наказом, але водночас і людського милосердя. Автору майстерно вдалося передати почуття народу, розгубленого, охопленого питанням «за що?». Чому чоловіки, які «захищали на фронті гідність кожної радянської людини», медсестри, які брали участь в обороні Севастополя й стали каліками, й багато інших у якийсь момент були названі зрадниками й так багато людей у це повірило? Зворушливим є епізод, коли кримський татарин після повернення з фронту, депортації у Середню Азію таки віднаходить свою родину. Донька, яка ніколи не бачила батька, ставить йому такі запитання: «А чому ти живеш в нашій кімнаті? — Бо я твій татко. — А чому тебе не було, коли ми довго їхали сюди? — Я був на війні, донечко. Бився з ворогами, щоб народ наш був вільним і щасливим. — А ми щасливі?...».

Талант і універсальність оповіді Шаміля Алядіна — не єдине, чим завдячує кримськотатарський народ своєму видатному митцю. Таміла Сеітяг’яєва, кандидат філологічних наук, автор передмови до книги, зазначає: «Основна заслуга Шаміля Алядіна перед своїм народом полягає в тому, що він, перебуваючи на чужині, зумів об’єднати інтелектуалів й подбати не лише про збереження культурної традиції кримських татар, а також про успадкування її новими поколіннями. У період депортації це було завданням надзвичайної ваги. Завдяки невтомній праці своїх літераторів, як-от Шаміль Алядін, та багатьох інших діячів культури, кримські татари змогли не асимілюватися в Середній Азії, а зберегти власну національну ідентичність». Яку тепер маємо можливість краще пізнати й ми.