«Люди й кіборги»: театр війни

Нещодавно у Київському університетському видавництві «Пульсари» вийшла друком документальна театралізована оповідь «Люди й кіборги». Співавтори — італійський журналіст Даріо Фертіліо (працює у міланському виданні «Корр’єре делля Сера») та викладачка Римського університету «Ла Сап’єнца» Олена ПОНОМАРЕВА.

У передмові до видання Даріо Фертіліо наголошує: «Це передовсім наше «я звинувачую» на адресу нечутливої Європи. А також вияв пошани та довіри до виснаженого, але гордого народу».

З Оленою Пономаревою, яка, до речі, є дочкою відомого мовознавця Олександра Пономаріва, мала можливість поспілкуватися під час її приїзду до Києва.

— Я так розумію, що ваш із Даріо Фертіліо твір адресовано передусім італійському читачеві. Тим часом вийшла й українська версія «Людей і кіборгів».

— Рік тому наша оповідь під назвою  Uomini e cyborg вийшла у Міланському видавництві «Лібертатес». Орієнтована вона передовсім на сценічну постановку. Однак у Римі здійснити її практично неможливо, починати варто з менших міст Італії.

— Чому ж?

— Італія — специфічна країна. Тут, як і повсюди в Західній Європі, надзвичайно активно діє проросійська пропаганда. Існує багаторівнева розгалужена система, спрямована на її послідовне здійснення через ЗМІ, аналітичні центри, інститути культури. В Україні навіть важко уявити, наскільки потужна ця мережа! Тому в столиці нам просто не дадуть поставити «Кіборгів».

— Але ж Італія — демократична країна, де все-таки існує свобода слова...

— Свобода слова є, проте зовсім інша річ — свобода поширення інформації. Тому наша з Даріо Фертіліо ідея — звернутися напряму до громадянського суспільства, щоб донести правдиву інформацію.

«ЧЕРЕЗ ЕМОЦІЇ — ДО МІЗКІВ ТА СЕРДЕЦЬ»

— І вибрали для цього саме такий жанр?

— Так, назвавши його «документальна театралізована оповідь». Відштовхнулися від поезій про війну, які особисто мене дуже вразили. Це твори Сергія Жадана, Бориса Гуменюка, Романа Семисала — актора й воїна, який вів свій фронтовий щоденник у віршах на «Фейсбуці». Одна італійська подруга, прочитавши мої переклади поезій із війни, переконала: саме це й є шлях до мізків та сердець людей — через безпосередні емоції. Часто це діє куди ефективніше, ніж аналітичні розвідки, наукові статті чи виступи.

— Чи спілкувалися з авторами поезій під час роботи над твором?

— Звичайно, ще в процесі підготовки італійської версії. Вони прихильно сприйняли переклад та долучення своїх віршів до нашої оповіді. Її специфічний жанр — ідеться, власне, про наративний театр (згадаймо Бертольда Брехта, Пітера Брука, Тьєрі Сальмона) — дозволяє напряму звертатися до читача й водночас дає можливість поєднувати документальні матеріали й художні тексти.

— Але ж документальні матеріали в «Людях і кіборгах» пережили певну трансформацію?

— Ми використали чимало документальних свідчень, адже всі наші персонажі реально існують. Єдина вигадана дійова особа — Пані в чорному. Це певною мірою сама Україна, яка в трагічній ситуації намагається осягнути й проаналізувати те, що відбувається.

— Повернімося до ваших спроб поширення інформації про події  в Україні.

— Я написала низку статей, серед них — у геополітичному журналі Limes про історичні аспекти поезії війни, починаючи з Першої світової. Надто вже вражає  близькість метафор Ґійома Аполлінера або Джузеппе Унґаретті до образів у віршах, які ми подаємо в «Кіборгах...» Потім читала й коментувала поезії з українського фронту в прямому ефірі Італійського радіо. Показовою була реакція додзвонювачів, яка свідчила про цілковиту непоінформованість щодо війни в Україні. У часи Майдану інформації, хоч і різної, подавалося доволі багато. Але як тільки почалася війна — мовчання. Сьогодні пересічний італієць нічого не розуміє зі скупих повідомлень, наприклад, про мінський формат. Що відбувається? Хто такі сепаратисти? Які спостерігачі ОБСЄ?

— Отже, пошуки способу донесення інформації про Україну тривали. І тоді ви зі співавтором дійшли думки...

— ...Що самих віршів про війну не читатимуть. Потрібен ширший контекст. Зрештою, до цього нас підштовхнув... Путін. Вражаючі були його відповіді під час інтерв’ю провідному італійському виданню в червні 2015 року. На запитання, чи є йому за чим шкодувати в житті, він відповів: «Ні!» Так Президент став персонажем. Серед дійових осіб — Медсестра з психіатричної лікарні в Костянтинівці: свідчення цієї реальної жінки були вкрай важливими для нас. Є Італійський Бізнесмен, адже треба віддавати належне тому, що існують різні точки зору на українські події, зокрема на санкції щодо Росії. Італійські медіа часто поширюють інформацію про збитки від цих санкцій, не пояснюючи, чому їх запроваджено. В оповіді є й Західний Історик, який трактує Україну як територію з рухомим кордоном на чужий розсуд. Йому опонують Російський Професор (Андрій Зубов), а також Російський Журналіст (Костянтин Гольденцвейг), який публічно вибачився за участь у пропагандистському божевіллі. Але композиційний центр твору — свідчення кіборгів, чиє емоційне навантаження перевершує навіть сильнодіючі вірші Жадана й Гуменюка.

«МАНТІЯ ЗАБУТТЯ» ОПОВИЛА ЄВРОПУ»

—  А що ви можете розповісти про радіовиставу «Люди й кіборги» на Національному радіо України?

— Її прем’єра відбулася 16 жовтня 2016 року до Дня козацтва. Серед акторів — Наталя Сумська, Олексій Богданович та ще дев’ять провідних київських акторів, яких зуміла об’єднати режисер-постановник Наталя Коломієць.  Хочеться відзначити чудову звукорежисерську роботу Олени Єфимчук. Радіовиставу «Люди й Кіборги» транслювало також Львівське радіо. Цікаво, що деякі фрагменти радіовистави потрапили на сторінки соцмереж. Після чого нашим твором зацікавився один київський театр.

— Повернімося до початку розмови. Наскільки все-таки реальним є театральне втілення твору в Італії?

— Повторю: в Італії тема війни в Україні — фактично табу. Крім того, так чи інакше, постає проблема коштів. За кожен день роботи над виставою акторам мають гарантувати соціальні виплати, не кажучи вже про фінансування самого спектаклю. Та навіть при наявності спонсорів справа ця надзвичайно складна. Ми зі співавтором мали контакти з італійськими відомими режисерами, але відповіді були дослівно такі: не можу за це братися, бо я прихильник Путіна. Тобто навіть інтелектуали на Заході мають таку специфічну, скажімо, позицію. Тому ми в своїй оповіді прагнули нагадати про моральні імперативи ХХІ століття: особисті свободи та громадянські права. А також похитнути «мантію забуття», яка, за Кундерою, оповила сучасну Європу.

— Контраст між різними поглядами якраз і витворює емоційну напругу. А всі персонажі стають постатями-символами.

— Сам матеріал дозволяє подавати п’єсу в формі монологів, а також адаптувати її до різних контекстів: для участі у фестивалях, для експериментальних студій тощо.

— Прошу насамкінець кілька слів про себе.

— 2003 року я виграла конкурс на викладання української мови у Римському університеті «Ла Сап’єнца». Україністика викладається в рамках курсу медіації, що його можна трактувати як вступ до країнознавства. Беру участь у семінарі колеги Оксани Пахльовської «Слов’яни та Європа: нові кордони Європейського Союзу». Варто згадати, що «Ла Сап’єнца» — єдиний із західноєвропейських університетів, який має офіційну інституйовану кафедру україністики.