«Навернення в українство»

Нещодавно, розбираючи редакційну «кухню», ми говорили про нагальну потребу друкувати другий тираж «Сили м’якого знака». Перший — у дві тисячі примірників — розійшовся за три місяці. «Левова» частка розкуплена на львівському Форумі видавців. Далі впродовж восьми тижнів про попит свідчило потрапляння книжки в рейтинг ТОР-20 видань, які найкраще продаються у популярній мережі книгарень «Є». Про «Силу м’якого знака» продовжують запитувати. Як і продовжують на адресу редакції надсилати свої враження. Ось одне з них — авторитетного мистецтвознавця та доктора богослов’я Дмитра СТЕПОВИКА:

— Книжка дуже цікава. Глибока. Полемічна. Полеміка нагадує ту, яка була в ХVI столітті між прихильниками залишення в Україні традиційного православ’я та уніатами — тодішніми греко-католиками. Правда вийшла на боці православних, хоч і греко-католики мали свої вагомі аргументи. Власне, створення 1620 року православної ієрархії й було ствердженням тієї правди та підсумком дискусії. Тут підсумку ще нема, тому що ще є сила, яка протистоїть і суперечить цьому. Але видання цілком спростовує ненаукову тезу про колиску трьох братніх народів. Як і про те, що російський та український народи, власне, братні, беручи до уваги ставлення росіян впродовж двадцяти років нашої незалежності. Зрештою, ми різні за своїм етнічним походженням. Нинішнє населення Російської Федерації — це, в основному, євразійці угро-фінського роду, а українці — європейці-слов’яни.

Далі. Стверджується концепція чесних істориків. Насамперед, Михайла Грушевського, Олександри Єфименко, Наталії Полонської-Василенко про те, що наукова й культурна спадщина Київської Русі — виключно наш спадок. Разом із тим спростовується неправда, що Росія перейняла християнство від Візантії. Звідси виходить, що Російська православна церква нібито є матір’ю Української православної церкви як Церкви дочірньої. До речі, сучасна полеміка, мовляв, ми неканонічні, не благословенні, опирається саме на згаданий обман. А все було з точністю до навпаки.

У «Силі м’якого знака» викрито злодійський характер всякої російської влади — царської, імперської, комуністичної й навіть нинішньої. Також лицемірство так званої російської інтелігенції, яка впродовж усієї історії обманом або силоміць присвоїла чимало українських пам’яток.

Про багато інших тез можна говорити, та, вочевидь, основні з них я назвав. Книжку рекомендую читати всім. Вона спонукає до «навернення» в українство.