Олег Соловей: «На овиді — нова етика»

У липні поет та критик з Донецька Олег Соловей став лауреатом Літературної премії імені Бориса Нечерди. Нагороду Олег Євгенович отримав за збірку «Час убивць». Але, виявляється, письменник і гадки не має, як став переможцем. Про це, а також про схожість між читачем поезій та партизаном, Олег Соловей поговорив з кореспонденткою «Дня». Почали з премії:

— Я не знаю, яким чином став номінантом, а також абсолютно не знаю, хто у складі журі. Сподіваюся, це достойні люди. Про лавреятство мені телефоном повідомив мій видавець, пан Михайло Слабошпицький. Це було несподівано. Ну і приємно, ясна річ. Але без жодної ейфорії. Я свідомий своєї скромної, але помітної ролі в сучасному українському літпроцесі, але водночас я знаю, що наша поезія має у своєму активі правдивих і незаперечних ѓеніїв: Емма Андієвська, Тарас Федюк, Павло Вольвач, Василь Герасим’юк, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Василь Махно — називаю лише живих.

— Нагороду ви отримали за поетичну збірку «Час убивць». Кого ви називаєте «вбивцями»?

— До складу теперішньої книги «Час убивць» увійшли дві поетичні збірки — «Час убивць» і «Убити Ельзу», а також вибрані переклади з Яна Сатуновського, Мішеля Уельбека тощо. Сподіваюся, що вірші й переклади виконано відповідно до настанов авторитетної та єдино можливої для мене експресіоністичної поетики.

«Справжня література не залежить від накладів тут і сьогодні, справжня література формує обличчя культури, а культура — обличчя доби. Це завше розуміють нащадки, але майже ніколи — сучасники»

Убивцями нікого конкретно не називаю. Ці вбивці добре відомі з часів Артюра Рембо. Це — банкіри й політики. Все це гидотно, з цим треба боротися. Хоча би просто заявити про свою незгоду вголос, чітко її артикулювати. Відомо, що все продається, але кожен із нас здатний відмовитись бути покупцем. Переконаний, що на овиді — нова етика, яка здатна оздоровити суспільство та врятувати Світ від неймовірних катастроф. Утім, не факт, що людська природа дозволить скористатися цим шансом. По суті, убивця сидить у кожному з нас теперішніх, — більшою чи меншою мірою. Мова саме про це.

— Премія імені Бориса Нечерди вручається «за самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії». На вашу думку, що нового ви вносите в український літературний процес?

— Навряд чи я роблю якісь «відкриття» у царині поезії. Єдину свою заслугу бачу в актуалізації експресіоністичної поетики. Я взагалі не впевнений, що я щось писав. Я лише записував вірші, які хтось диктував; які, відтак, є не вповні моїми. Відколи зміг не писати віршів (з 2011 року), — більше їх не пишу. Тобто мені їх більше не диктують. Спочатку від цього було сумно й незатишно, але з часом я звик. Почав писати літературно-критичні статті. Це також вставляє. Не так сильно, як вірші, але по-своєму це ланки того самого єдиного процесу.

— А які теми приваблюють вас як літературного критика?

— Щойно в Донецьку вийшла книга моїх рецензій, есеїв і статей «Оборонні бої». У вересні має з’явитися подібна за жанром книга під назвою «Утрачений погляд». Інші задуми стосуються царини літературознавства — розвідки про художню прозу Василя Стуса й про життя та творчість Ігоря Костецького в 1940—60-ті роки. Також хотілося б встигнути ще за цього життя написати наукові дослідження про Олеся Ульяненка, Степана Процюка, Павла Вольвача, Сергія Жадана...

— Хто є вашими читачами серед широкого загалу?

— Мій читач, як не дивно, є в багатьох регіонах, — Івано-Франківську, Львові, Києві, Харкові, у рідному моєму Донецьку. Це — студенти і зрілі люди; це — друзі і незнайомці. Читач поетичних книжок сьогодні такий же дискретний, як партизан. Його складно обрахувати й поставити на облік, але я тішуся з того, що він часом виникає у досить дивних місцях і ситуаціях, повідомляючи поетові про своє існування.

— Як письменники з Донбасу впливають на сучасну українську літературу?

— Сподіваюсь, ніяк. Літературний процес — досить складна й самодостатня система. На неї можна впливати інвестиціями, але все це лише піна на поверхні води. Справжня література не залежить від накладів тут і сьогодні, справжня література формує обличчя культури, а культура — обличчя доби. Це завше розуміють нащадки, але майже ніколи — сучасники. Втім, культура нації, як говорив Ігор Костецький, завше кругліша за теперішнє, позаяк вона вічна і незупинна.

ДОВІДКА«Дня»

Літературна премія імені Бориса Нечерди заснована Лігою українських меценатів, редколегією журналу «Київ» та Одеською організацією Національної спілки письменників України. Премія присуджується щорічно до 11 липня — дня народження Бориса Нечерди, з формулюванням: «За самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії». Свого часу лауреатами премії імені Бориса Нечерди ставали Іван Андрусяк, Юрій Буряк, Станіслав Бондаренко, Павло Вольвач, Валентина Давиденко, Сергій Жадан, Василь Слапчук, Павло Щириця та інші.