Порятунок людства чи утопія?

У своїй країні автор став популярним завдяки книжкам, присвяченим світовому робітничому руху, глобальній фінансовій кризі 2008 року, історії Китаю і лондонським заворушенням 2011-го.

Пол Мейсон опрацював масиви економічної літератури. Виявляючи закономірності, характерні для капіталізму як економічної системи, що функціонувала впродовж кількох минулих століть, автор приходить до парадоксального висновку: у ХХІ ст. ця суспільно-економічна формація, заснована на приватній власності, вільному ринку, робочій силі як товару, буде обов’язково зруйнована — хочеться це комусь чи ні. А роль могильника капіталізму як усталеного суспільного ладу візьмуть на себе... цифрові технології.

Так, у розділі «Довгі хвилі, коротка пам’ять» П. Мейсон стверджує, що промисловий капіталізм вже пройшов чотири довгі цикли, і нині людство опинилося на порозі п’ятого довгого циклу, характерними рисами якого є: мережеві технології, мобільний зв’язок, глобальний світовий ринок та інформаційні товари.

З одного боку, автор книжки ніби зазирає у майбутнє, а, з іншого — прагне заглибитися у минуле, щоб спробувати розібратися, де саме були допущені катастрофічні помилки попередниками.

Зокрема, Мейсон дуже критично розглядає економічний спадок Рози Люксембург, одного з лідерів соціал-демократичного руху в Німеччині. Її програмова праця «Накопичення капіталу» 1913 року видання, на думку Мейсона, заклала основи хибного уявлення про те, що капіталізм як форма державоустрою приречена. Інша, не менш вражаюча статистика, наведена в книжці «Посткапіталізм...», каменя на камені не залишає від роботи Леніна «Імперіалізм як вища стадія капіталізму». Адже тоді, коли цей знавець-теоретик щось торочив про неминучість загибелі капіталізму як системи, економіка капіталістичних країн з 1870 по 1950 роки в середньому зростала щорічно на 1,3% внаслідок підвищення продуктивності праці на виробництві.

Щоб до кінця зрозуміти недоліки і переваги вільного ринку, характерного для капіталізму, Пол Мейсон вдається до порівняння його з плановою економікою сталінського зразка. За своїм змістом вона мала абсурдний вигляд, бо тут неможливо було точно обрахувати доцільність випуску того чи іншого товару, не кажучи вже про його якість. На цю особливість хибної методології обчислення свого часу звернули увагу економісти Мізес, Гаєк, професор Лондонської школи економіки Гарольд Роббінс. У книжці «Посткапіталізм...» автор розкриває суть маніпуляцій даними, що здійснював Госплан — державний орган загальносоюзного планування розвитку народного господарства СРСР і контролю за виконанням народногосподарчих планів. До 1980-х років у країні виробляли 24        млн (!) різноманітних товарів, але весь апарат Держплану міг відстежити ціну і якість лише 200 тисяч із них.

Здатність капіталізму адаптуватися і трансформуватися навіть в умовах затяжних соціальних катаклізмів і військових конфліктів розглядається Полом Мейсоном у контексті архіважливих рішень політичною елітою західних країн. Сюди можна віднести, зокрема, проведення Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції 1944 року в США за участю тодішнього світила економічної науки британського економіста Джона Кейнса. На Конференції були прийняті комплексні заходи, які, за висновками автора книги, дали безпрецедентні результати. Саме на цьому представницькому форумі ухвалювалося рішення щодо створення під егідою ООН Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку, а також тут підписувалася Генеральна угода з тарифів і торгівлі (з 1995 року перейменована на Світову організацію торгівлі). Згадувані організації з моменту появи мають великий вплив на економіки близько двохсот країн світу, які отримують від МВФ кредити у валюті для покриття дефіциту платіжних балансів, а від МБРР — інвестиції в національні економіки.

Поруч з роллю визначних економістів минулого століття, котрі відзначилися особистим внеском в удосконалення ринкової економіки, Пол Мейсон розглядає і здобуток тогочасних політиків, затятих прихильників неоліберальної ідеології, які так чи інакше намагалися розв’язати існуючі протиріччя між працею і капіталом. Це, насамперед, Маргарет Тетчер у Великобританії, Рональд Рейган у США, Августо Піночет у Чилі..

Пол Мейсон у книжці приголомшує читача технічними можливостями, що розкриваються перед мешканцями планети у ХХІ   ст. Автор неодноразово послуговується поняттям «когнітивний капіталізм», де знання відіграють виняткову роль у процесі накопичення капіталу, а також є основним джерелом вартості. Мейсон вважає, що когнітивний капіталізм прийшов на зміну торговому і промисловому капіталізмам, що панували раніше, один — у ХVII—XVIII століттях, інший — упродовж останніх 200 років. Водночас вказує на принципову відмінність між ними. Якщо раніше все відбувалося за класичною схемою —  капіталіст-підприємець наймав працівника, завчасно домовляючись з ним про оплату й умови праці, то тепер у зв’язку з розвитком інформаційних технологій люди опосередковано стають співробітниками компаній завдяки використанню цифрових пристроїв. Таку організацію бізнесу в нових реаліях Пол Мейсон називає «соціалізованою фабрикою». Прикладом може слугувати популярний в інтернеті відеохостинг youtube, на якому, відкривши вже сьогодні чат і розмістивши там власний контент, автор може отримувати дивіденди за його перегляд. «Срібна кнопка» — присуджується адміністрацією відеохостингу автору контенту, якщо його переглянуло 100 тисяч відвідувачів чату, «Золота кнопка» — за 1 млн переглядів. Описуване Полом Мейсоном у книжці знаменує прихід чогось нового, не до кінця збагненного, що у багатьох викликає тривогу.

Автор книжки не бачить позитивної перспективи для людства, якщо воно не відкине капіталізм як суспільний лад з неоліберальною ідеологією у тому вигляді, в якому він існує сьогодні. Він вважає: якщо все залишити таким, як воно є, це призведе до незворотних процесів і катастрофічних наслідків. Насамперед в екології, енергетиці, популяції, міграції. Якщо, за даними Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату, на які посилається у книжці Пол Мейсон, не вдасться утримати потепління, спричинене викидами вуглецю, в межах 2°С і в найближчі десятиліття температура значно підвищиться, на Землі почнуться неконтрольовані катаклізми. За прогнозами ООН, населення планети через три десятиліття зросте до 9,6 млрд осіб. Це критично вплине на глобальну економіку, що постійно дестабілізуватиме фінансові ринки, позначиться на державних витратах у колосальних обсягах, спровокує міграцію у небачених масштабах. Крім того, старіння населення зруйнує державні фінанси у найрозвинутіших країнах світу. Чи потрібно у цьому зв’язку панікувати?

Пол Мейсон закликає прогресивно мислячих людей вже зараз подумати над тим, як впровадити посткапіталістичний проект, цілями якого будуть безвуглецева енергетична система, виробництво машин, товарів і послуг з нульовими граничними витратами, а ще подбати про скорочення необхідного робочого часу до рівня, максимально близького нулю. Цей «Проект Зеро», що отримав таку назву з волі автора, безсумнівно, має право на життя. Але, здається, не структурні зміни у капіталізмі як суспільно-економічній системі, і не цифрові технології як панацея від усіх соціальних бід визначатимуть успішність задуманого П.Мейсоном. Потрібно, перш з все, докорінно змінити психологію людини, яка еволюційно, на жаль, і досі продовжує більше руйнувати, аніж створювати. Без цього населення планети приречене на загибель.