Про дім, заставлений книжками

Для багатьох книжка — найкращий подарунок. Особливо у передріздвяну пору. Попереду свята, і можна буде, закутавшись у картатий вовняний плед, читати досхочу. І так комфортно почуватися у своєму домі, заставленому книжками. Повитягувати з полиць одразу декілька. Зробити їх «предметами» інтер’єру — хай слугують нагадуванням, що обов’язково мусиш до них «добратися». Власне, про подарунки під ялинку говоримо з експертами «Дня».

Олена ВАЛЬКОВСЬКА, керівник відділу реклами та зв’язків із громадськістю «Житомирських ласощів»:

— Звісно, я люблю читати. Проте, на жаль, чи то у зв’язку з професійною зайнятістю, чи через те, що підростають донька і син, часу для читання стало менше. Інколи я перечитую літературу, якою захоплювалася в юнацькі та студентські роки, — пригодницьку. Дуже цікаво відкривати для себе улюблені твори заново — романи Олександра Дюма, Артура Конан Дойля, Оноре де Бальзака... Ба більше: я перечитую з дітьми книжки мого дитинства — «Діти капітана Гранта» Жюля Верна, «Незвичайні пригоди в лісовій школі» Всеволода Нестайка... Маємо твердий намір розпочати «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг у прекрасному перекладі українською Віктора Морозова! Марічці і Вадиму дуже сподобався однойменний фільм, але, на моє переконання, книжка дає більше! Я сама росла в домі, заставленому книжками. Мій батько був журналістом, сам писав вірші, тому природно, що він зібрав численну бібліотеку. Фактично, підростаючи, прочитала всього Марка Твена, Джека Лондона, Вальтера Скотта, Теодора Драйзера... Часто жартома говорю, мовляв, вдома отримала класичну освіту. Бібліотека вже моєї сім’ї також чималенька. Її поповнюємо ми з чоловіком, а також багато видань нам дарують. Головна вимога до подарованих книг — це українська мова видання. Деякі з моїх родичів та друзів самі пишуть твори, які потім видаються. Наприклад, мій дядько Сергій Бадей пише книги в жанрі фентезі, а ми з його донькою є основними критиками.

Ще я захоплююся книжками, в яких йдеться про психологію людських взаємин. Дана тематика для мене завжди була цікавою. Звичайно, це теж допомагає в роботі, адже я як маркетолог і рекламіст зустрічаюся з безліччю людей.

Незважаючи на те, що маю родину, двоє діток, ввечері, коли всі сплять, беруся за читання. Буває, можу читати всю ніч — коли безсоння або надзвичайно захопливий роман! Найближчим часом планую перечитати Юрка Андруховича «Перверзії» та «Московіаду». Він один із тих сучасних українських письменників, який особливо імпонує. Дуже люблю його вірші. Напевно, наше з чоловіком захоплення українським роком почалося з Андруховича, коли «Мертвий півень» і «Плач Єремії» співали пісні на його вірші.

Часто, коли прогулюємося з дітьми, основний пункт нашого маршруту —книгарні, а в них — полиці з книжками для дітей. Мої діти вже склали перелік книжок, які хотіли б перечитати. Донька «присіла» на художню літературу, зокрема Нестайка, а син — на наукову, приміром, дитячі енциклопедії. Останній раз, коли до нас мали прийти друзі в гості, Вадим попросив подарувати енциклопедію про космос, планети і зірки. Ну що ж, як співає Тарас Чубай: «Скоро Різдво і Миколай Бородатий...», тому, ми, батьки, маємо підозру, що Дід Мороз вже визначився з подарунками під ялинку.

Тарас КОМПАНІЧЕНКО, кобзар, лідер гурту «Хорея Козацька»:

— На сьогодні я цікавлюся літературою, пов’язаною з моєю професійною діяльністю. Приміром, читаю Сергія Шаменкова «Піхота українських гетьманів ХVII — початку ХVIII cтоліття». Треба сказати, що автор — оригінальний реставратор історії. Або ж, готуючись до концертів, присвячених шотландському бардові Роберту Бернзу (до речі, саме Роберта Бернза Тарас Шевченко згадував у своїй передмові до «Кобзаря»), перечитав його твори. Між іншим, їх перекладали ще Іван Франко та Павло Грабовський, а потім Василь Мисик та Микола Лукаш. Власне, нещодавно вийшла друком нова книжка із «старими» та новими перекладами у виконанні Ганни Дикої.

Якось придбав «Требник» Петра Могили. У ньому зібрані енергетично потужні старі молитви і катехізис. Поруч з тим дружина Ніна готувалася до вступу в аспірантуру, так ми перечитували «Літопис руський». Вдома стільки книжок, що не до всіх, що називається, руки доходять. А тут така нагода прочитати «Літопис...», впорядкований Леонідом Махновцем. Це — фантастика! Згадану книжку необхідно читати всім українцям, щоб знати, звідкіля наші біди «ростуть». Тобто, знати, що відбувалося в минулому, і усвідомлювати, що з тих часів мало що змінилося. Фактично, розумними стаємо тільки перед великими небезпеками, та й то не завжди.

Я збираю словники. Назбиралася вже ціла колекція! Чимало їх купую у букіністів. І читаю. Наприклад, словники Памва Беринди, Павла Білецького-Носенка, Миколи Закревського слугують певними енциклопедіями до тогочасного українського життя. За кожною лексемою стоїть цілий світ! Ми, українці, вчимося своєї рідної мови, як іноземці. Доводиться повертати лексеми, оті забуті слова у вжиток. Насправді з радістю ділюся враженнями від прочитаного. Як і, до речі, книжками.

Я полюбляю прозу, але нині часу на неї практично нема. Якщо й читаю, то здебільшого новели та оповідання. Залюбки можу перечитувати щоденники і листи Миколи Гоголя, Тараса Шевченка... Вони цінні тим, що певним чином відкривають внутрішній світ тієї чи іншої постаті — світ справжній, позбавлений єлею та пафосу. Оскільки часу на романи, як вже казав, не вистачає, то читаю поезію. Вона — такий емоційний згусток! От Віктор Неборак мені подарував свою збірку — і я розкошую.

З понеділка починається різдвяний піст. Ми вступаємо у сповнену радості передріздвяну пору. Треба подумати, що Святий Миколай принесе нашим дітям. Напевно, це буде дещо із видань «А-БА-БА-ГАЛА-МА-ГИ» чи «Старого Лева» — розвиваю їхні естетичні смаки.