Шлях додому...

Традиційно читання відбуваються щороку о літній порі. І це вже не просто традиція, а певний мистецький ритуал пошанування поета.

До колишнього села Бучак, що неподалік від Канева, де поховано Володимира Затуливітра, веде горбистий, важкий шлях. Тут, у відлюдькуватому краю (виселки перед черговим експериментом із Дніпровою водою) Затуливітру судилося доживати останні дні в хаті свого друга Вадима Бородая і трагічно загинути, не дописавши вірша.

І ось тепер, саме на цю Дніпрову кручу, до Козацького шпиля, де поховано поета, щороку приїжджають його побратими-письменники, митці, вірні хранителі й поціновувачі чорноземно-космічного затуливітрового слова. Незмінним двигуном і організатором дійства є Благодійний фонд Володимира Затуливітра, його керівник Любов Снісар.

У соковитих заростях покинутих яблуневих садів оживає поетичне слово, народжене Затуливітром. Символічно, що сам він родом із села Яблучне (Великописарівський район Сумської області), й ось тепер його вірними супутницями і слухачами є також ці здичавілі, неприкаяні яблуні.

Затуливітрівські читання, на яких і мені довелося побувати не вперше, щораз є особливими, не схожими на попередні. Нинішній рік не став винятком. Уявіть лишень: старі яблуні біля колишнього обійстя, де мешкав В. Затуливітер, суцвіття квітів та селянських розкішних хусток, картини художників (просто на траві), колекція ляльок-мотанок... А над усім цим — музика, пісня й поетове слово! Так незвично й творчо організовують літературні читання представники Сумщини (там Володимир Затуливітер народився), Київщини (де здобув творчий розквіт і визнання) та Черкащини, яка надала поету останні миттєвості натхнення й прийняла його на вічний спочинок. Цих людей так багато! А отже, жива пам’ять, жива поезія, жива українська душа людська, яка відгукується на високосне мистецтво!

Цьогорічний неповторний колорит Затуливітрівських літературних читань створювали поети Петро Засенко, Василь Довжик, Володимир Ткаченко, Василь Соловей, Олександр Гордон, музикант Кирило Стеценко, громадський діяч Олесь Шевченко, оперний співак Віктор Сачок, художниця Ольга Карпенко, майстриня Людмила Клюй... Колекцію хусток надала Людмила Грабовенко. Були тут і дітки, які читали вірші Затуливітра, група хору «Гомін», що супроводжував дійство українською піснею. Була така щира атмосфера, що, здавалося, вийде зараз із-за яблуні сам поет та й промовить:

Немає золотіш, як шлях додому...

з майданів міст, із капищ городищ

На вкрадену всуспільнену солому,

Під скиртою якої я вродивсь.