Спокійне споглядання стилю

У видавництві «Ярославів Вал» вийшла книжка поезій Олени Гусейнової «Відкритий райдер». П’ять розділів споглядальних верлібрів, анонсованих в анотації як «історії про тугу за подорожами».

Олена Гусейнова — живий приклад того, як література цілком успішно може існувати, розвиватись і рухатися поза інтенсивним світським літпроцесом. Адже Гусейнова ще років сім тому стала лауреатом літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і відтоді дуже мало друкувалася (наприклад, у колективній збірці «Ми і вона»), загалом віддаючи перевагу публічному мовчанню. Проте це абсолютно не завадило їй після такої паузи випустити книжку і зі стилістично довершеними текстами, і з незвично, як на сучасну поезію, якісною поліграфією.

Одна з концептуальних проблем укладання поетичної збірки — це ділити її на тематичні блоки чи ні? Перший шлях завжди містить у собі ризик одноманітності й самоповторів, проте Олена Гусейнова обрала саме його. Так, перший розділ книжки — вірші, які справді безпосередньо присвячено подорожам, класичним приводам говорити про метафізичні, ліричні речі, збіги обставин, психологічні межі та інше:

Чорний

іспанський ніж

ввечері ріже

чиєсь горло,

вранці — ні.

Умовно чи безумовно географічні образи Гусейнової — дуже візуальні, насичено зосереджені на конкретних предметах, будівлях, елементах одягу, побутових речах із неодмінно присутнім духом характерної сучасної елегантності.

Якщо на початку книжки, в «подорожній» частині, більше стилю, то, скажімо, у другому розділі більше динаміки, психології, екзистенційних ситуацій та, мабуть, і такої складно пояснюваної субстанції, як «художня переконливість». Тут є пронизливий, не без афористичності, короткий і місткий вірш із найкращих:

У місті мого дитинства

все нижче,

все довше

Коли над дорогою

бачу табличку з його назвою,

перекресленою червоною рискою,

знаю, що можу

нарешті

розігнути спину.

І не дивитись весь час уперед.

Або також вдалий і ефектний текст «Коли мої батьки одружувалися...», де родинна історія (одруження батьків ліричної героїні) перетинається з історією світової культури, адже того самого дня померла Ліля Брік, яка «востаннє подивилася в мале люстерко — чи не забула нічого — і, згадавши когось зі своїх чоловіків, а ймовірно, лише сестру, ковтнула маленьку пігулку — можливо, навіть синього кольору».

Серед інших частин «Відкритого райдера» є й інтимна лірика — таке собі ретельне дослідження буднів кохання з усіма дрібницями. І серія віршів «альтернативно-молитовного» вигляду з метафоричними звертаннями до Бога. Цікавий момент: вони у збірці розташовані зовсім поряд із віршем «І на звіра виходити просто», що має присвяту «Богдані». А відтак, серія вже під певним кутом зору може трактуватися як інтертекстуальний діалог із Богданою Матіяш (зокрема, з її книжкою «Розмови з Богом»). Хоча, може, це лише постмодерний збіг обставин? Взагалі, у віршах Гусейнової чимало і присвят, і прямих посилань, і алюзій, вони важливі та створюють характерний індивідуальний контекст поетки.

У просторі сучасної молодої української поезії (хай якщо і не «організаційно», проте хронологічно авторку слід відносити саме до категорії «двотисячників») місце Олени Гусейнової з появою нової книжки увиразнюється: це текст на перетині однаково послідовних, максимально послідовних відчуття, прагнення стилю та пасивного, але зацікавленого й гострого споглядання. Повільні, замислені як рухи її героїв і об’єктів, так і плин її віршів. Такий пошук краси й цікавинок у пікових, найбільш вдалих творах дає ефект ощадної багатозначності, динамізму в рівновазі, гармонійних візуальних планів. Саме заради цих речей і варто прочитати «Відкритий райдер», саме вони й залишаються з читачем надовго.

Олена Гусейнова. Відкритий райдер. — Київ: Ярославів Вал, 2012. — 152 с.