«Відповідальний за літературу»

Письменник, перекладач, літературний критик, доцент кафедри романської філології у КНУ імені Тараса Шевченка, міжнародний секретар секції літератури Європейської академії наук, мистецтв і літератури (Париж). Усе це — про Дмитра Чистяка, який уже став своїм у колі професорів, студентської молоді та професійних літераторів.

«МЕНЕ ЗАВЖДИ ЦІКАВИЛИ РОЗМАЇТІ КУЛЬТУРИ»

— Ви — своєрідний Український інститут в одній особі: поширюєте українську літературу в Європі. До речі, чи співпрацюєте (чи збираєтеся) зі згаданою новопосталою інституцією?

— Дякую, втім, я роблю перші кроки в цьому напрямку. Серед перекладених авторів — Тарас Шевченко, Іван Франко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Борис Олійник, Олексій Довгий, Павло Мовчан, Олександр Коротко. Також в активі   — «Антологія української поезії». Але ж це лише краплина у краплині... Приглядаюсь до низки новопосталих інституцій. Працюю з інституціями, котрі вже мають певну традицію — передусім із 40-річною Європейською академією наук, мистецтв і літератури в Парижі, де мене призначили відповідальним за секцію літератури (на весь світ, а це неабияк складна, хоч і цікава творча справа), а також із низкою інших зарубіжних та українських організацій та особистостей.

— Ваша сторінка у «Фейсбуці» рясніє повідомленнями про участь у поетичних фестивалях, наукових конференціях у Бельгії, Франції, Чорногорії, Швейцарії, Словенії, Італії, Румунії, Греції, Туреччині... Звідки такі широкі творчі зв’язки?

— Мене завжди цікавили розмаїті культури, зокрема їхні літературні традиції, адже навіть поезія світу ще не відкрилася повною мірою. Ось чому мета видавничої серії «Європейська словесність», яку я віднедавна очолюю в паризькому видавництві «Лярматтан», — ознайомлення франкомовних читачів з найцікавішими авторами та антологічними виданнями, які представляють певну культуру, зокрема культури маловідомі. До них, вочевидь, належить і українська культура. Важливий і зворотний процес: щоби доробком чільних сучасних зарубіжних авторів збагачувалася й наша культура, зокрема через очолювану мною серію «Європейська академія» в київському видавництві «Саміт-Книга». Творча співдружність із письменниками різних країн — велика честь і відповідальність.

— Ви вивчали французьку та англійську. А як освоїли слов’янські?

— Насправді я намагаюся щодня вивчати мови: нові обрії, нові світи серед мінливості сьогодення, бо за ними — майбутнє. І завжди кажу студентам: вивчайте мови, забезпечите собі не лише матеріальні ресурси, а й ресурси духовні — на добру снагу.

— Визнаєте: «Мені завжди щастило на вчителів». Як викладач — чи маєте вже своїх учнів? Чи нинішні студенти виправдовують ваші сподівання?

— У мене дивовижні вчителі: Дмитро Чередниченко, Олександр Коротко, Юрій Мосенкіс. Люди-світи. Навчання ж не має віку. Але й зі студентами завжди цікаво. Такий приклад: у січні, коли представляв у Парижі французькі переклади творів Павла Мовчана та Олександра Коротка, зустрів своїх випускниць      — одна організувала гастролі українських балетних труп, друга відкрила курси французької мови для українців. І хоч сумно, що вони за кордоном, але радісно, бо працюють і для нашої культури.

«ПОСУТНІ ЗМІНИ ВИМАГАЮТЬ РУХУ В КІЛЬКОХ ПЛОЩИНАХ»

— Попри молодість, уже чимало встигли на різних нивах. Та чи не виникало відчуття, що варто зосередитися на чомусь одному?

— Виникало, але така вже, мабуть, моя астральна карта. В Україні (та й деінде) письменник          — більше ніж письменник, зокрема й через економічні чинники. Більш-менш посутні зміни вимагають руху в кількох площинах, але дедалі частіше переконуюсь: те, що видається манівцями, збігається у шлях. Науковий пошук не лише допомагає краще проникнути в таїну творчості, а й виховує щоденне прагнення до поглиблення знань, щоб не згубитись у самоповторах. Інші мистецтва відкривають двері до нових площин подеколи езотеричної дійсності. Але є ще багатоманітне життя, інтенсивність якого саме й вимірюється метаморфозами, коли крізь плинність проступають розмаїті обличчя сутностей.

— Чимало в кожному з нас — від родини. Кілька слів про неї, зокрема про бабусю-архіваріуса...

— Бабуся моя, Анастасія Агеївна, присвятила життя джерелознавству. Серед її публікацій — чи не перша документальна збірка ще радянських часів про Голод 1932—1933 рр., грушевськіана, скрипникіана тощо. У 48-й столичній гімназії піввіку працює моя мати: цього року стала заслуженим працівником освіти. Приклади для наслідування   — достойні.

— Як перекладач віддаєте перевагу прозі чи поезії?

— Драматургії. Насправді для мене важить передусім «сродність» твору, незалежно від видово-родово-жанрової (до того ж, часто-густо позірної) модифікації. Велика розкіш       — вибирати твір, проживати його, перевтілюватися і перевтілювати. А ще ж цей процес — обопільний, адже твір перевтілює також життя перекладача.

ПЕРЕКЛАДАННЯ ТАКИХ ТИТАНІВ ДУМКИ ВИМАГАЛО ЯКОМОГА ГЛИБШОГО ПРОНИКНЕННЯ В ЇХНЮ ФІЛОСОФСЬКО-ЕЗОТЕРИЧНУ КОНЦЕПЦІЮ БУТТЯ

— Як на мене, ваші переклади Метерлінка та Марґеріт Юрсенар — складне випробування. З якими труднощами мали справу, перекладаючи їх?

— Ви назвали дуже дорогі для мене прізвища. З ними пов’язані літа моєї молодості, літа учнівства і глибоких роздумів над суттю творчості. Над пошуками не лише мовних, а й історико-культурних одиниць тексту, які підносять його до рівня символу: коли Чорне Творіння розпросторюється на цілу епоху, імператор Адріан усвідомлює мінливо-божественну сутність людини, а Блакитний Птах відносить до інших вимірів, які скеровують долю так званого фізичного світу, який насправді таким не є.

Перекладання таких титанів думки вимагало якомога глибшого проникнення в їхню філософсько-езотеричну концепцію буття, що спонукало до роботи над кандидатською і докторською дисертаціями.

— Як схарактеризували би власну поезію — стиль, світовідчуття?

— Саме днями в одній дисертації з’явився підрозділ про мою поезію. Нещодавно повідомили: вийшло моє вибране японською. Гай-гай, уже аналізують, інтерпретують, тому слово — за ними... Якщо ж дуже коротко, то поезія — це образна шпаринка у дверях, за якими проступають відбитки сутностей. Але й ми самі — хіба не відбитки чогось?..