Пройшов усі «гарячі точки» Донбасу...

На жаль, наша рубрика, присвячена загиблим на сході країни Героям, поповнюється все новими й новими іменами... Останні кілька тижнів ситуація загострилася одразу на кількох напрямках — Дебальцеве, околиці Маріуполя, Станиця-Луганська, Щастя... Постійно надходить інформація про мужню оборону наших позицій, про численні відбиті ворожі атаки, а відтак — і про поранення та загибель наших бійців.  Це завжди трагедія для кожного з нас...

«День» продовжує публікувати історії тих, хто загинув на сході, захищаючи цілісність України та нас із вами. Сьогодні — історія загиблого під містом Спартак десантника Олександра Чернікова, який у мирному житті був журналістом і нещодавно вперше став батьком. Історія прикордонника Ігоря Присяжнюка — члена Національної збірної України з веслування, неодноразового переможця українських та міжнародних змагань, який зустрів свою смерть на початку серпня на Луганщині... Це історія 23-річного «кіборга» Василя Жука, якого на рідній Рівненщині провели в останню путь усім містом... Вічна пам’ять Героям!

У Дніпропетровську незабаром може з’явитися вулиця Олександра Чернікова — бійця 25-ї аеромобільної бригади. З такою ініціативою виступили колишні колеги — журналісти 9-го телеканала, де Олександр працював у мирний час. 30 січня випускника дніпропетровського журфаку й бравого десантника поховали на Сурсько-Литовському кладовищі, що на околиці Дніпропетровська. Удома в нього залишилася сім’я — молода дружина та тримісячна дочка.

«Саня плечистий, з відкритою посмішкою й вільною англійською. Колись ми з ним і Борисом Філатовим робили програму розслідувань «Губернські Хроніки» на 9-му каналі. Незважаючи на непогані на ті часи гроші, вищу освіту та стабільну роботу, Саня в 23 роки пішов у військкомат і добровольцем вирушив служити в армію, в десант. А в березні 2014-го його призвали серед перших, хоча у нього вагітна дружина на третьому місяці. Але шукати якийсь привід, щоб відмовитися від служби, він не став. «Пояснив дружині, що інакше не можна. Вона зрозуміла», — казав мені Саня», — написав у соціальній мережі його друг, журналіст Олександр Курбатов. Він згадує, як улітку минулого року готував матеріал про зону АТО. «Саня, який прийшов тоді в свою першу відпустку, був важливим свідком, — пише він. — У ті часи наші військові ховали обличчя, просили їх не показувати. А Саня сказав, що приховувати йому нічого, а тим паче соромитися... Саня тоді сказав, що от заради того, щоб його дружина й майбутня дитина жили в цьому святі, він і стовбичить на передовій. Зараз його дружина Ірина залишилася абсолютно одна».

Найсвітліші спогади про Александра Чернікова зберегли й інші колеги. «Якось одного дня я прийшла влаштовуватися на один дніпропетровський канал. Першим, кого я там побачила, був гарний і високий парубок, з такою ясною посмішкою. Сашко був тоді студентом, але вже вважався крутим журналістом... Ех, я б, напевно, закохалася, точно закохалася, якщо б не була молоденькою заміжньою матусею», — написала в мережі «Фейсбук» тележурналіст Галина Сергєєва. «Коли йому навесні прийшла повістка — пішов до армії, не замислюючись. Його Іра була тоді на третьому місяці. А 22 січня Сашко разом з іншими хлопцям захищав наш блокпост під Спартаком, і його вбили, вбили мерзенні російські гади. Дружина Сашка до останнього не вірила, що це можливо, до останнього чекала. Тепер вона не уявляє, як жити далі. Його маленькій доньці зараз лише три місяці. Сашко лише трохи тримав її на ручках, трохи гойдав і трохи співав колискових, коли його відпускали на ротацію. Він ставився до неї, такої маленької, як до своєї принцеси, маленької жінки, як до дива. І вона виросте, я знаю точно, виросте, усім ворогам на зло, виросте в прекрасну дівчину, і понароджує хлопчаків, гарних і сильних, як її тато. І вони всі житимуть у прекрасній країні Україні. Тепер, після таких жертв — просто не може бути інакше», — написала Галина Сергєєва.

На похованні бойові побратими Олександра Чернікова розповідали, що за останній рік він пройшов усі «гарячі точки» Донбасу. «Він був навідником — у бронемашині сидів у башті, за кулеметом. Ми його називали Саня-репортер: він часто розповідав цікаві речі про роботу на телебаченні. У Дніпрі Сашко контактував з волонтерами, які допомагали нам. Пам’ятаю, він бронежилет дістав собі одним з перших. Йому хтось прислав, і нам пізніше такі самі привезли. І за характер Саню всі любили: серйозний, але й веселим бути не соромився», — згадує товариш по службі Сергій.

Олександр Черніков і десять його товаришів по службі з 25-ої бригади загинули в бою біля села Спартак за шахту, звідки бойовики обстрілювали прилеглу територію. «Був бій на Спартаку, в якому загинуло 10 вояків. З боку бойовиків була танкова атака. Наші хлопці повністю відбили цю атаку. Тих хлопців, які загинули за залізничним полотном, два дні не могли дістати, бо сепаратистів було багато. Розробили операцію по захопленню блокпоста на Спартаку, щоб заглибитися далі на територію — артилерія сепаратистів працює на шахтах, на териконах, за ними техніку ховають. Наші знищили блокпост, артилерію на шахті й закріпилися, розширивши кордони контролю на два кілометри. У цьому бою загинули ще двоє», — розповіла волонтер Тетяна Ричкова. Серед тих загиблих, яких привезли до Дніпропетровська, упізнали й тіло Олександра Чернікова. Після того як зник з ним зв’язок, залишалася ще невеличка надія, що він поранений і лежить десь у госпіталі. Дніпропетровським журналістам удалося дізнатися вражаючі подробиці загибелі свого друга на блокпості. Один з поранених у тому бою розповів про діалог двох терористів:

— «Трьохсоті» у противника є?

— Троє. Один легкий, один середній, один важкий.

— Важкого добийте, а цих мінятимемо».

Ховали Олександра Чернікова в закритій труні. «Мене особливо зворушили його однополчани, — говорить головний редактор газети «Днепр вечерний» Ірина Авраменко, яка була присутня на похороні. — Вони поклали руки на труну й шепотіли: «Пробач, брате!». Дивитися без сліз на це було неможливо!». У останню путь дніпропетровського журналіста проводжали з військовими почестями. Прощалися із загиблим героєм на дніпропетровському житловому масиві «Парус». У дворі по вулиці Гідропарковій, яку тепер хочуть перейменувати на честь Олександра Чернікова, зібралися сотні людей — товариші по службі, родичі, сусіди, журналісти. Біля труни стояла почесна варта з бійців 25-ї бригади. Священик УПЦ Київського патріархату провів похоронну відправу. У своєму напутньому слові він, звертаючись до співгромадян, закликав не забувати героїв, які загинули за Україну.