Незалежність: погляд з висоти історії
Видавництво «Кліо» опублікувало книгу історичних нарисів
«Українське століття (1921-2021): витоки, уроки, перспективи державотворення», присвячену вузловим моментам останніх ста років розвитку України та її державної ідеї.
Створювати узагальнюючі праці з української національної історії ( особливо з історії останнього століття) – це справа воістину нелегка. Адже тут необхідним є не лише досконале, вичерпно точне знання фактів нашого минулого, але й, понад це, вміння критично аналізувати наявну наукову інформацію, зберігаючи при цьому належну об*єктивність (не перетворюючи історію на відверту прислужницю поточної політики), і , зрештою, здатність синтезувати ці факти, вибудовуючи в такий спосіб обгрунтовану, доказову наукову концепцію. Це завдання стає ще більш непростим , якщо йдеться не про конкретні, «локальні» історичні проблеми, а в цілому про переосмислення історичного шляху, котрий пройшов український народ – від , символічно кажучи, 1921 року і аж до сьогодні.
Можна з відповідальністю стверджувати, що авторський колектив книги історичних нарисів «Українське століття (1921-2021)» з цим важким завданням впорався. Знані історики, фахівці, які вивчали вузлові проблеми нашого минулого у ХХ-му та на початку ХХІ-го століття (Тетяна Водотика, Володимир Головко, Станіслав Кульчицький, Лариса Якубова) витворили саме концептуальний підхід до українського минулого в тому часовому відрізку, що винесений в заголовок книги. Варто щиро подякувати видавництву «Кліо», передовсім директору Вірі Соловйовій, за підготовку та публікацію такого змістовного й справді потрібного видання. І водночас зауважимо, що жанр, обраний авторами книги, - не збірник лекцій або ж фахових статей, а саме історичні нариси, водночас науково вивірені (в кращому сенсі слова) популярні, є дуже перспективним і відкриває шлях до широкого читача.
Щодо структури видання. Книга складається з таких розділів: «Союзом незламним республіки вільні навіки з*єднала Великая Русь» (від визвольних змагань 1917-1921 р.р. до страшних історичних трагедій Голодомору-Геноциду, репресій, воєн – і до здобуття Україною омріяної незалежності; автори нарисів цього розділу - Станіслав Кульчицький та Лариса Якубова); «Початкова школа незалежності: 1990-ті р.р.» (автори нарисів – Володимир Головко та Лариса Якубова; взагалі слід зауважити, що аналіз «наріжних « проблем доби Незалежності – це дві третини обсягу книги); «Своїм шляхом: 2000-2021 р.р.» (автори нарисів – Володимир Головко та Тетяна Водотика), і , нарешті, останній цикл нарисів: «The Empire Strikes Back:2013-2021 р.р.» (Володимир Головко, Лариса Якубова). Слід додати, що в силу об*єктивних причин автори книги, довівши свій концептуальний виклад до кінця 2021 року, не могли висвітлити початок широкомасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Хоч витоки і уроки цієї агресії розглянуті колективом авторів – і на цьому варто наголосити – цілком переконливо.
Директор Інституту історії України НАН України академік Валерій Смолій у передмові до книги наголошує, що «останні 30 років Україна прожила як незалежна держава. Однак, попри наявність усіх атрибутів державності, періоди тривалого перебування у складі імперій здійснювали суттєвий вплив на політичні, економічні та соціальні практики нової країни. Тож на порівняно короткий період незалежності варто подивитися в ширшому історичному контексті. Звідси виникла ідея написати історію незалежності як заключного етапу «українського століття», яке почалося у другому десятилітті ХХ ст. Початок періоду – Перша світова війна, Українська революція та визвольні змагання, а завершують його – збройна агресія Росії, Революція Гідності й імплементація її вимог та гасел… В цих хронологічних межах Україна пройшла стрімку еволюцію від сукупності імперських провінцій до повноцінної держави, яка проявила свою життєздатність і в умовах глибоких соціально-економічних криз, й у протистоянні зовнішній агресії». Власне, книга в цілому – саме про те, про що каже академік Валерій Смолій.
Видання є, безумовно, наповненим глибоким науковим змістом. Якщо, приміром, читач захоче зрозуміти, чому тактика більшовиків у 1919-1921 р.р., на велике лихо для нашого народу, таки спрацювала в Україні – йому варто уважніше вчитатися ва слова одного з лідерів цієї тоталітарної партії, Володимира Затонського (до речі, знищеного 1938 року за вказівкою Сталіна). 1929 року Затонський писав у своїх спогадах: «Програма наша тоді була дуже проста: «Геть війну! Йди додому! Негайно забирай землю!». А Дмитро Дорошенко, визначний український політичний діяч та історик, так згадував про розвал армії, котра мала б боронити Україну: «Од «мільйонів багнетів» залишився в потрібний момент лише один спомин». В свою чергу, Володимир Вінниченко писав про цю катастрофу так (листопад 1918 року): «Рік тому наші дядюшки в сірих шинелях були головною основою і підпоркою нашої державності. Це були досить хисткі підпори. Більшовицький імперіалістичний шашіль не довго гриз їх; вони впали, з*їджені агітацією кацапського максималізму». Але справедливість вимагає визнати, що сам Вінниченко, організувавши якраз у листопаді 1918 року, коли писалися ці рядки, повстання проти Павла Скоропадського, зробив просто неоціненну послугу більшовикам!
Професор Станіслав Кульчицький, своєю чергою, дає таке пояснення Української трагедії 1929-1930 та 1932-1933 років: «Експропріація засобів виробництва державою, яка становила саму суть комуністичного будівництва в часи В. Леніна, користувалася підтримкою переважної більшості населення, бо стосувалася великих власників. Коли В. Ленін зробив спробу перейти до експропріації дрібних власників, представлених переважною більшістю населення, він наштовхнувся на такій опір, що негайно припинив комуністичний штурм і перейшов до нової економічної політики. Догматично дотримуючись цілей, поставлених ленінською програмою 1919 року, Й. Сталін відновив комуністичний штурм, націлений на завершення експропріації суспільства з боку держави. Цей курс, який в радянські часи позначали протилежним за змістом терміном «усуспільнення», теж наразився на величезний опір селянства. Й.Сталін, однак, не зупинився, а протиставив йому небачені від часів середньовіччя репресії, після чого домігся суцільної колективізації сільського господарства. Маючи таку доктрину і таку мету, будь-хто на місці Сталіна мусив розгорнути жахливі репресії, щоб нав*язати українському селянству нестерпний для нього спосіб життя».
Дивитись у корінь проблеми… Цю давню і мудру пораду автори книги активно використовують, аналізуючи і Добу Української Незалежності – від 1991 року починаючи, ті прорахунки, часто фатальні, помилки та ілюзії, що пов*язані з цим часом. Це розглядається авторським колективом докладно і в системний спосіб. Ось, приміром, погляд Лариси Якубової: «Українському суспільству тим часом гостро бракувало не харизми лідера, а його позитивного окриляючого прикладу. Так, жоден з політичних акторів помаранчевої доби не виявився на висоті свого становища і не спроможний був стати обличчям назрілих в суспільстві змін. Власне, це було абсолютно неможливо, бо позірна верхівка «політичного айсберга» прикривала насправді відсутність реальної політики у політичному класі, що керувався у ручному режимі кількома конкуруючими олігархічними кланами».
І лише відкрита агресія Росії 2014 року та широкомасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року дали шанс назавжди лишити в минулому отаку «корозійну» модель суспільства та держави. Але то вже – післямова до цієї інтелектуально вартісної книги.
Ігор Сюндюков
