Брама Чорнобиля
Наприкінці липня в український прокат вийшов новий фільм Володимира Тихого «Брама». Світова прем’єра кінострічки відбулася наприкінці минулого року в Таллінні, тепер нагоду переглянути новинку отримав і український глядач.
Сюжет фільму карколомний: мова йде про сім'ю, що мешкає у Чорнобильській зоні відчуження. Головує у ній баба Пріся, котра товаришує з русалками, час від часу поїдає галюциногенні гриби і якось за часів Другої світової війни навіть порішила дванадцятьох есесівців. З нею живуть онук Вовчик і хвороблива донька Слава, яку свого часу покинув чоловік. Неочікувано їхнє розмірене життя закінчується – баба Пріся отримує містичне попередження про катастрофу, що станеться найближчим часом, і якій треба запобігти.
За два тижні прокату фільм здобув уже чимало відгуків – і всі вони дуже полярні. Думки розділилися кардинально: комусь стрічка надзвичайно сподобалася, а дехто й скривився. Тож у своєму відгуку я насамперед дам відповідь на ключове питання – чи варто йти на «Браму»?
Однозначно так! Бо це цікавий, неординарний, сильний фільм. Після сеансу виходиш вражений: невже ТАКЕ можна побачити в українському кіно?! Сюжет стрічки справді непередбачуваний, повороти фабули небанальні й непопсові. Зрештою, дві найсильніші сторони «Брами» ? це чудовий акторський склад (Ірма Вітовська неперевершена!) і сюжет, створений на основі п’єси відомого українського драматурга Павла Ар’є («На початку і наприкінці часів»).
Чого тут тільки немає: інопланетяни, радіація, продажний міліціонер, мажори нових часів, які їздять у Зону відчуження на п’яні сафарі й дебоші, русалки, мавки, сили природи, чудовища, соми, що світяться у воді, важка, часом навіть неприємна антиестетика постапокаліпсису, українські 90-ті у всій їхній бридкості й турбулентності. І магічна, трансцендентна поліська баба Пріся, що уособлює сам український народ, його глибинні язичницькі архетипи й непросте сучасне життя.
Ясна річ, не обійшлося й без слабких сторін – тут насамперед хочеться назвати спецефекти. Над ними справді вартувало попрацювати більше, бо вони додають фільму атмосфери фарсу, але не конче витонченого чи кумедного. Є певні зауваження й до суржику, яким говорять герої стрічки – не завжди він звучить природно. Але ці незначні мінуси аж ніяк не здатні послабити позитивні враження від перегляду «Брами».
Нам треба звикати до того, що українське кіно може і має бути різноманітним – жанрово й настроєво. «Брама» ? достойний фільм, який варто дивитися не тільки тому, що він український. А передусім через те, що це справжнє якісне кіно.
