Чорні вбрання
«Кожен за себе, один Бог проти всіх» - одна з найбільш візуально досконалих робіт Вернера Герцога. У 1975 р. фільм удостоєний Гран-прі Канського фестивалю.
***
Каспар Гаузер усамітнюється в садовому сарайчику, аби з’їсти яйце. З-за дерев до нього підкрадається високий кремезний чоловік у чорних плащі, циліндрі, костюмі. Сильно б’є палицею. Каспар опритомнює вже на ліжку, з перев’язаною головою.
Переслідувач на тому не спиняється. Після другого нападу Гаузер з кривавою плямою на грудях тікає через садову арку до свого покровителя і веде його до лавки під деревами, тут, за його словами, до нього хтось підійшов, наказав дивитися на садівника, дав торбинку з листом (“Гаузер вже точно не розповість вам, як я виглядаю і звідки я. Щоби марно не утруднювати Гаузера, я сам скажу вам, звідки я. Я можу навіть назвати своє ім’я…”) і вдарив ножем. Від рани Каспар помирає, перед тим ще встигнувши розповісти притчу про караван, що йде пустелею.
Чоловік у чорному плащі вступає в дію на самому початку, аби вивести Каспара з підвалу, де той, вочевидь, просидів усе життя, отримуючи їжу через віконце. Він приводить хлопця на центральну площу містечка Н. і лишає його стояти з супровідним листом на адресу ротмістра IV ескадрону VI полку в руці й завченою фразою на вустах: “Я хочу стати таким же вершником, яким був мій батько”. Коли Каспарове життя виглядає цілком налагодженим, Чорний плащ являється з палицею, а пізніше - з ножем, однак те, як він скоїв убивство, лишається за кадром.
Колишній бранець мислить категорично інакше, аніж мешканці Н. Яскраве підтвердження тому - комічна сценка з заїжджим професором–логіком; всі діалектичні мудрування про подвійне заперечення випробуваний руйнує простісіньким питанням. У Каспаровому сприйнятті кімната більша, ніж вежа, в якій вона знаходиться, а тюрма краща, ніж воля. Він виконує Моцарта абияк, але з відданістю віртуоза, бо хоче грати так, як дихає. Він займається плетенням і висіває власне ім’я на городі. У його довкіллі багато живих істот, окрім людей: корови, коні, коти, птахи. Та ж співвіднесеність з природою притаманна снам, точніше, видінням, котрі Каспар вважає першою реальністю. В них постають краєвиди, застиглі наче на старій плівці або на живописному полотні, змальовані з наївною чарівливістю райка. Людська присутність там змальовується поступово. Так, у пронизливій візії “Кавказ” серед нетутешнього гірського краєвиду височать будівлі цілковито фантастичного вигляду. Одразу після нападу з палицею Каспар бачить спочатку знайому місцину з бюргерськими будиночками під черепицею, а потім оповитий туманом схил, яким люди йдуть нагору до Смерті – при тому господаря вершини не видно. Остання оповідь наповнена мідно-жовтими пісками, силуетами верблюдів, обпаленими на сонці обличчями і білосніжними уборами кочовиків, котрі під проводом сліпого старого мають пройти крізь неіснуючі гори на північ до далекого міста; цей сюжет сам Каспар вважає незавершеним.
Каспара грає Бруно С. (Бруно Шлайнштайн) – актор-аматор з унікальною психофізикою. Його реакції безпосередні. Він говорить не те, що думає, а те, що бачить, саме з зорових образів складаючи мову, через те виглядає трохи скутим: йому треба зупинитись, аби вдивитись в речі, про які йде мова. Мовлення дається Каспарові-Бруно з певним зусиллям, не так розумовим, як фізичним, жестикуляція супроводить будь-яке складне речення, він наче підіймає думки рукою, стискаючи великий і вказівний пальці. Він ніколи не ставить питань, позаяк усі необхідні відповіді приходять до нього самі, незрозумілі навколишнім. Він самотній мученик на цирку людської логіки, поет, чиїм єдиним витвором якого є він сам: він нічого не має, окрім снів і трагічної окремішності.
Чорний плащ (Ганс Мюзаус) не менш таємничий. Про нього так само невідомо, хто він і звідки. Він міг би бути ярмарково-балаганним закликачем у шапіто, де показували Каспара як одну з чотирьох найбільших загадок, бо виглядає занадто лиховісно: дебеле обличчя, дзьобоподібний ніс, круглі недобрі очі, опереткове чорне вбрання; він – зло, доведене до шаржу, однак могутнє щодо фізичного, тілесного Каспарового існування.
І він не один такий. Чоловіки у чорних циліндрах і костюмах супроводять Каспара навіть після його смерті. Подібно вбрані писар, який весь час протоколює, перепитуючи, подробиці життя і смерті нового громадянина міста Н., директор шапіто, який заробляє гроші на знайді, лікарі, які препарують тіло хлопця, знаходячи в ньому численні аномалії: фізичні відхилення правлять їм і решті за пояснення дивної вдачі вбитого. Чорні циліндри втовкмачують Каспарові, що він не господар сам собі, що уся світобудова підпорядкована чи то їхній логіці, чи то формалізованій тою логікою божій волі, прагнуть схилити його на свій бік. Перетворити тіло трагічного героя на просто тіло, на підвладний їм шмат плоті. І кровожерний блазень у чорному плащі - один з агентів обумовленості, який домагається тих самих результатів, тільки за допомогою ножа.
Анічогісінько не вийшло. Каспар таки побачив свою історію.
_____________
Кожен за себе, один Бог проти всіх / Jeder fьr sich und Gott gegen alle (1974, ФРН, 110`), режисура, сценарій: Вернер Герцог, оператор: Йорг Шмідт Рейтвейн, актори: Бруно С., Вальтер Ладенгаст, Брігітт Міра, Ганс Мюзаус, виробництво: Filmverlag der Autoren.
