Діалектика
Відлік у Contagion Стівена Содерберга починається з другого дня, в момент, коли Бет (Гвінет Пелтроу), вже з нездужанням, повертаючись додому в Міннеаполіс із Гонконгу, дзвонить коханцеві з аеропорту Чикаго. Далі титри показують кількість днів, а також назву й населеність того чи того міста, в якому спостерігаються випадки зараження. День 3, день 4, день 5, Коулунг, Гонконг, 2,1 мільйони населення, Лондон, 8,6 мільйонів, провінція Гуанчжоу, 96,1 мільйони. Паралельно постійний акцент (оператор - Стівен Содерберг) на дотиках, на предметах, яких торкаються (потенційні) інфіковані, теж перелік, але непронумерований: кредитна картка, папка з документами, склянка, поручень в автобусі. Ця полівалентна сітка координат накинута на початкові епізоди. Зі збільшенням цифр росте хаос. Перший день залишений на потім, Содерберг раз у раз акцентує початковий пропуск, який не вдається заповнити нікому: Бет - так званий «нульовий пацієнт», з неї епідемія почалася, але як вона отримала вірус, залишається неясним до розв'язки.
Очевидно, одним із головних завдань режисера було уникнути жанрових штампів; після «28 днів» і «Я - легенда» сюжет про невиліковну хворобу міцно асоціюється з легіонами зомбі, ордами мутантів і панічною втечею небагатьох, хто вижив.
Паніці й запустінню відведені лише відносно невеликі епізоди всередині фільму, а сюжетну структуру Содерберг підпорядковує логіці епідемії: основна лінія майже відразу починає дробитися. Немає ані головного героя, ані головної жертви. У хвороби і в перемоги над хворобою багато батьків. Втім, є один антигерой - Алан Крамвайд (Джуд Лоу), блогер з розряду інтернет-пройдисвітів, яких на мережевому жаргоні називають «тролями». Його пересічна конспірологія в умовах катастрофи набуває сили пророцтва, привертає масу послідовників і приносить прибуток, проте відплати не буде - ланцюговий пес демократії, хоч би який огидний він не був, повинен і далі залишатися на сторожі.
Ще крок убік від жанрових стереотипів - зміщення оптики. Погляд Содерберга тою ж мірою байдужий, як і фізіологічний. Він не відводить камеру ні від обличчя мертвої дитини зі слідами засохлої піни в кутку рота, ні від героїні Пелтроу, коли їй розкривають череп; він показує смерть не в дії (як прийнято в горорах), а у виході, в застиглому результаті, з тілесними подробицями, що складають маску мерця.
Епідемії також властива дурна повторюваність. Корисливим трюкам Крамвайда відповідає підступність уряду, що підсунув зневіреним китайським селянам плацебо замість вакцини. Один лікар продовжує дослідження всупереч приписам бюрократів, другий, ігноруючи корпоративну етику, попереджає дружину про підготовлюване введення надзвичайного стану. Чоловік Бет, Міч (Метт Деймон), який володіє імунітетом, за один ранок переживає смерть і дружини, і дитини. Вся історія закільцьована, день перший стає останнім днем. Повчальність фіналу, зчепленого з прологом через емблему фірми, на якій працює Бет, витісняється грою в піддавки з принципом доміно: так, міжнародні корпорації хижі, так, світ небезпечно взаємозалежний, але на місці бульдозера, що потривожив колонію кажанів-вірусоносіїв, міг бути випадковий автомобіль, на місці американської компанії - будь-яка інша. Нова тут тільки вправа на тему жанру: кінопандемія замість кінокошмара.
Французький філософ Жорж Батай у «Внутрішньому досвіді» виходом з кола діалектичної зумовленості визначив «поезію, сміх, екстаз». Епідемічний цикл «Зараження» без залишку раціональний і замкнутий в собі; помінявши тезу (початок інфекції) і антитезу (зцілення) місцями, Содерберг поклав синтез на глядача, не залишивши, проте, можливості ані для сміху, ані для екстазу, ані для поезії. У цьому, мабуть, жах картини – який так і залишається всередині кадру.
***
Зараження / Contagion (2011, США, 106`), режисура: Стівен Содерберг, сценарій: Скотт Бернс, оператор: Стівен Содерберг, в ролях: Метт Деймон, Кейт Уінслет, Джуд Лоу, Гвінет Пелтроу, Маріон Котійяр, Лоуренс Фішберн, виробництво: Warner Bros., Abu Dhabi Media.
