Доведені й не доведені теореми Бориса Олійника
Народе із трипільських запорогів,
Древніших за святий Єрусалим, -
Та скільки ж можна на чужих пророків
молитися, не вірячи своїм?!
Борис Олійник
І вкотре повторюєш: відійшов той, хто був виразним голосом епохи.
А що ж означає насправді «великий поет»? У чому полягає ця велич?
Достеменно не маю відповіді.
Не можу відповісти на кілька суміжних запитань: наскільки насправді можна бути «великим» в умовах тоталітарної держави? Як велич співіснує з офіційним антилюдяним режимом? Як поняття «величі» корелює з посттоталітарним суспільством?
30 квітня не стало Бориса Олійника – Дон Кіхота української поезії, «християнина-комуніста» і нещадного викривача сучасного комунізму злочинного ґатунку.
Борис Олійник для мене – це людина, яка уміла любити людей. Він підтримував і допомагав. Робив це безкорисливо й щиро. Перебування у близькому «діалозі» з радянськими спецвідділами і службами дало особливе відчуття людяності. Країна приречена на історичну катастрофу, якщо не навчиться підтримувати тих, хто в осерді її духу, гуманітарного єства, якщо не навчиться садовити за один стіл усіх, хто прагне утвердити її національну сутність.
Востаннє про Бориса Олійника я писав у зв’язку з його 80-літнім ювілеєм. Тоді газета «День» підготувала окрему шпальту на пошану поета.
Після мого коментаря про Бориса Ілліча отримав кілька розмислів від однодумців: мовляв, для чого цей єлей про людину, яка… й досі не розпрощалася з комунізмом…
Борису Олійнику чимало дісталося за його зв'язок із комуністичною ідеологією. Але ж будьмо відвертими: чи насправді усі, хто 50 (чи бодай скількись) років жили в умовах червоної чуми, так легко й щиро усвідомили злочинність радянського комунізму? Чи немає тут певної невідповідності, фальшування, коли вчорашні апологети однієї ідеї (ідеології) сьогодні активно дорікають своїм колегам за причетність до тієї системи поглядів, яку ще вчора поділяли самі?
Хто ж на боці правди… не фарисейської?
Борис Олійник був відданим комуністом. Але, на мою думку, у жодному разі це не комуніст ленінсько-сталінського зразка. «Я у тій партії – єдиний комуніст», – сказав Борис Олійник після одного заходу. Олійник – це комуніст, який у баченні життя відштовхувався від ідей Нагірної проповіді… проповіді, в якій – квінтесенція гуманізму, квінтесенція ідей Нового завіту, що закликає людей любити одне одного.
І що ж насправді поганого в ідеях рівності і братерства, які пропонує Біблія? Творчість Бориса Олійника – яскраве свідчення біблійно-християнського гуманізму, щирого і наївного.
Він був дитинним і упертим водночас, жив у своєму вимірі, де людина не тримає ножа для інших, не встромляє його у спину.
Борис Олійник – це поет гуманізму і людинолюбства.
Але не завжди робиш кришталево правильні учинки. Часом життя змушує сідати за один стіл із тими, хто роздвоєний, немов шекспірівський Калібан. Більшість бачитиме у них демонічне, а от такі, як Борис Олійник, мали дивовижну здатність розгледіти щось і не таке жахливе…Страшне часом породжується з болю і страждань.
Він помилявся, боляче, гірко…, але навряд чи фатально. Часом із великим жалем читаєш деякі його висловлювання в інтерв’ю. Досі не знаю, чи не маніпулював хтось Борисом Олійником, чи не підштовхував до викривленого бачення дійсності?
Олійник боляче відчував момент сьогодення й хотів зробити усе, щоб зупинити війну. Та наскільки можливо це зробити тоді, коли доводиться сідати за один стіл зі спецпредставником РФ? Чи можна домовитися з маріонеткою? Чи можна порозумітися зі Звіром?
Бориса Олійника звинувачували, критикували, хтось ставився до нього занадто категорично. А водночас пригадую, коли почув думку однієї письменниці, що тільки Борис Олійник міг би направду бути гідним очільником Шевченківського комітету. Згодом так і сталося. Тільки час керування Комітетом став ще одним етапом чергових ударів.
Де ж істина?
Ми живемо в культурі, яка має постколоніальну і, що ще жахливіше, посттоталітарну природу.
Мені хочеться думати, що людина, наділена талантом, має особливу душевну організацію. І така душа прагне зменшити коефіцієнт розсвареності у світі, прагне зупинити висхідну агресію та жорстокість на планеті. У його ранніх віршах в особливий спосіб акцентовано на людському гуманізмі, людиноцентризмі, утвердженні моральних цінностей. Він оспівував матір, учительку… хліб. У радянську епоху Борис Олійник став поетом, який утверджував цінності людини, а не системи.
Хто ж єси, поете-політику?
Вірний комуніст, прихильник ідеології «червоної чуми»… а може, насправді – вірний християнин, страдник, поет, який вірив у воскресіння людини, який прагнув дати другий шанс тому, хто спіткнувся.
І не всі теореми доведені,
Не дочитані всі казки.
І не вся ще земля заметена
І побілена на святки
Борис Олійник виступив за утвердження української мови, був проти будівництва промвузла у Каневі, що загрожувало могилі Тараса Шевченка. Як заступник голови правління Спілки письменників і секретар Спілки письменників УРСР та СРСР він часто був змушений заступатися за своїх колег (одинадцять років був парторгом Спілки). Письменники – народ творчий, дерзкий, неслухняний (справжні, ясна річ). Хтось сказав щось критичне стосовно радянської політики, а вже завтра ця інформація потрапляла на стіл кураторам із КДБ. Ті ж одразу телефонували до Б.Олійника. За свідченнями багатьох людей, Б. Олійник завжди був на боці людського, він ніколи не «здавав» і не зраджував. Відстоював своїх. Чимало письменників не приховують, що вдячні Б.Олійнику за підтримку. Допомагав він і в часи незалежної України. Допомагав на різних рівнях, а головне, його допомога була посутньою, конкретною (потрібно зареєструвати письменника у Києві, щоб бодай поставити на «квартирну чергу», - він завжди був готовий це зробити).
Борис Олійник – людина великого калібру. Його погляд на світ був далеким від дріб’язковості…
«Зблизька» я побачив Бориса Олійника восени 2013 року на фестивалі «Terra Poetica» (він очолював оргкомітет фестивалю, а я був головою журі). Тоді він підтримав ідею Лесі Мудрак провести у Києві міжнародний поетичний конкурс, на якому зібралося багато авторів із різних країн світу. Перша зустріч усіх письменників проходила саме в Українському фонді «Культура». Борис Ілліч жартував, кепкував, випромінював позитив. Він завжди прагнув вийти за рамки умовностей і обмежень. Б.Олійник усе своє життя прожив із вірою у те, що людина може не підкоритися системі, а бути вищою над нею.
Мені здається, що саме ця особливість мислення і спонукала його часом іти на перемовини з тими, хто навряд чи зрозуміє чистоту поривань поета. Він оцінював інших відповідно до величі власного бачення людини. А часом люди, які були поруч, - лише дріб’язкові політики, нікчемні пристосуванці, які геть не мали того, що мав Б.Олійник.
Що залишиться на згадку про поета?
Залишиться лірика. Справжня поезія, сповнена гуманізму й поваги до людини. Вона утверджує чуттєвість, вітальність і щирість людських стосунків.
Знаю, що хтось має іншу точку зору. І тут лише Час розставить усі крапки над «і». Не виправдовую, але хочу зрозуміти. Зрозуміти, щоби мати право ще раз процитувати кілька рядків, які є окрасою нашої літератури, як-от ці:
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Дмитро Дроздовський,
член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка,
к.філол.н.
