Фальшивка
В неділю ввечері примхливий плин вихідних закинув мене на Труханів острів у один розважальний заклад. Місце популярне, в назві фігурує слово “Куба”, гість іде косяками, на інтернет-сторінці фото веселих танцюючих дівчат і заклик “Танцуй сальсу, которая родилась на солнечных островах Карибского моря”. Закликають російською, ну ладно, подумав я, відкрились же недавно, ще український варіант не встигли підготувати.
Уява скоренько домальовує решту: мамбо, румба, ча-ча-ча, ром і сигари, блискучі костюми й короткі спідниці, ерос і тропіки, стиль і вогонь, одне слово, чистий острів свободи на темному захаращеному Трухановому.
Дівчата були. Багато. І танці теж. Масово. Один раз навіть щось латиноамериканське прозвучало в якості акомпанементу: “Ламбада”. Угу, вона сама. Репертуар пістрявів такими само бородатими гітами, не обійшлося без Spice Girls, Скутера, що кричить “Fire!!!”, Тома Джонса, який безумовно Sex Bomb, якісь просто ревучі дев’яності.
Але то все дрібниці. Тому що враження від Скутера і Джонса цілковито перекривала «Крошка моя, я по тебе скучаю». І «Нас не догонят». Й інше подібне Меладзе.
Викладати 200 з гаком гривень за коктейль, аби горлати з бухим хором “Крошку мою” я був не готовий і відійшов у ніч. Друзі, що підійшли туди ж трохи пізніше, вчинили так само. Згодом розповіли мені, що так і не змогли знайти на Трухановому бодай один заклад без російської попси.
Ось тобі й Куба. Ось тобі й сальса. Ось тобі й свобода.
Восьмий рік війни. 14000 убитих. Центр Києва.
Так і бачу в цю конкретну мить чергового премудрого піскаря, який втовкмачує мені, що ніякої політики тут нема, суто комерція. Ага, і відсутність україномовної версії сайту – це теж чисто комерція.
Добре, назвемо інакше.
Класичне розписне пострадянське жлобство. Яке в Києві, і не тільки в Києві, жило і живе досі, хоч сто разів на Майдан вийди. Живе й голосує за “какуюразницу”. Успішно голосує. З відповідними наслідками.
Жодної політики. Ані найменшої.
