ГF-нотатки: п’ять найзворушливіших інсталяцій «Арк-сквоту»
Ark-squat – це чотириповерховий корпус колишньої кінокопіювальної фабрики (нині – Центр Довженка), приречений на знос. У 1990-ті тут працювала анімаційна студія «Борисфен», що виробляла мультфільми для всього пострадянського простору – зокрема, знамениту «Останню дружину Синьої Бороди» (1996).
У вересні будинком заволодів «Гогольфест». На два тижні всі чотири поверхи перетворилися на художнє Гуляй-поле. В кожній кімнаті хтось щось робив, творив чи витворяв.
Оскільки оцінки в мистецтві – це за визначенням украй суб’єктивне заняття, я на прощання з фестивалем вирішив написати не про найкращі, а про найбільш зворушливі, на мою думку, інсталяції.
«НЕ ЗАЛИШАЮЧИ СЛІДИ». Група молодих мисткинь LIGHT (з англ. - «Світло» або «Легкий») на першому поверсі безперервно переоформлює відведену їм кімнату, фотографуючи результати роботи і вивішуючи світлини на стіні – таким чином можна побачити трансформацію простору. Останній день, завершення акції – смерть. «Легкі» з гордістю показують подарований ним Мариною Абрамович аркушик з текстом про похорон художника як останній і найважливіший перформанс у житті померлої_го.
«АРХІТЕКТУРА СНОВИДІНЬ», Анна КОСТЮК: підлог вкрита дерном зі свіжою травою. Від запаху трохи паморочиться в голові. До стелі підвішена гойдалка. На стінах може писати хто завгодно і що завгодно. Згадалися Тарковський і Терренс Малік.
«ПОЗА ЧАСОМ». Авторка, що підписується як Кріс КУЛАКОВСЬКА, зібрала в кімнаті старі килими, радянські зелені крісельця (скільки років я такі вже не бачив?), торшер з важким тканинним червоно-жовтим абажуром, опецькуватий сервант з тих, у які ставили фаянсових слоників, чеський кришталь і «макулатурного» Дюма, настінний годинник у дерев’яному корпусі, електричний будильник, репродукцію Шишкіна «Ранок у сосновому лісі» і додала кольорові фотопортрети бабусь і дідусів і сторінки з записами їхніх спогадів. Інсталяція присвячена фонду «Старенькі», що опікується незаможними літніми людьми.
«ДУША». Олександра ДОЦОК використала робочі матеріали до «Останньої дружини Синьої Бороди» - переважно розкадровки на окремих аркушах целулоїду – на кожному такому фрагменті вручну малювався окремий рух того чи того персонажу, потім їх фотографували на спеціальну камеру й таким чином робили мультфільм. Доцок також знайшла також паперові ескізи до фільму, і, доповнивши старими світлинами, вирізками з журналів, іншими документами часу, підвісила все на прозорих линвах у формі виру між стелею і підлогою й запустила на інсталяцію проекцію «Останньої дружини».
«ТОЧКА ЗБОРКИ». Анна НАДУДА зайняла на четвертому поверсі кімнату колишнього техніка студії «Борисфен» Анатолія Бондаренка і просто влаштувала там музей «Боні», як його називали на студії. Зберегла все, що надибала: робочий стіл, шафки над столом, інструменти. Деякі артефакти принесла з сусідніх кімнат. Чи мало все це стосунок до реального Анатолія Івановича – за великим рахунком, неважливо. Вийшов дійсно маленький музей, в якому цілком гармонійно сполучаються каніфоль й африканська жабка в акваріумі, ляльки-роботи з радянських магнітофонних касет «Свема» й провалена запилюжена канапа, сюрреалістична картина на стіні та вицвіла фотографія горили з журналу 1970-х років, описи безумних снів «Боні» і мініатюрний пляж, що світиться в темряві, довкола шахової партії, намальованої просто на кахельній підлозі. Наче опинився всередині свідомості цілком реальної людини. Можна це назвати на кінематографічний манер «Бути Анатолієм Івановичем».
Через кілька днів усе це зникне. Не лишиться нічого.
Тільки спогади.
Як і завжди, втім.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
На фото: кадр з мультфільму «Остання дружина Синьої Бороди»
