І тим, що завжди поруч
Кілька ліричних зауважень про нову книжку Андрія Бондаря «І тим, що в гробах…»
Ми з нею трохи помандрували разом, навіть є що згадати. Дніпро, сонячний ранок, квартира диво-Марини з морським балконом. Київ, веселка після дощу, Оболонська набережна, кам'яне крісло під вербою. Бориспіль, туманний день, пастка очікувань. Небо над Чорним морем, цукрові хмари. Стамбул, пряна кав'ярня, нестерпна спека, бармен, що насвистує турецькі мелодії. Кельн, кульбаби в повітрі, висока трава у парку за маленьким собором. Бонн, набережна Райну, приголомшливо тиха вереснева неділя. Бонн, ніби-дім, кавові затишні ранки. Дюссельдорф, перший холод, кав'ярня з ніжно-теплим плейлистом. Лімбург, нідерландський заповідник, галявина з ромашками й маками. Сонячна неділя, потяг Бремен - Гамбург, паморозь на деревах за вікнами. Гамбург, кав'ярня мистецької галереї. Бонн, ботанічний сад, глінтвейн, що парує і зігріває пальці. Остання сторінка – і на денці залишаються тільки спеції й апельсинова цедра. Добра книжка - то майже глінтвейн, але завжди гарячий і міцний. Можеш потроху смакувати, носити в кишенях, валізах, наплічниках, тримати під подушкою, читати на лекціях, прикриваючи підручником, далеким від дійсності. Читати поволі, бо найкраще взятися за неї, коли геть розгубишся, коли не розумітимеш, хто ти, де і навіщо. Тоді й пірнеш в озеро оповіді, попливеш до прозорих берегів Того-що-зникло-й-лишилось, порозглядаєш образи Тих-що-дивляться-з-під-води, поміркуєш, випірнеш – і ось дивним чином життєва навігаційна система просто самовідновлюється. І хочеться вірити в сенс усього тлінного. Вдивлятись у хвилі власної ріки – якось уважніше, глибше. Жити змістовніше, працювати, любити прості й складні речі світу. Поки тебе ще підхоплюють літаки й потяги, пробачають шефи й професори, пропускають до місця за столиком біля вікна. Поки чекають на душу твою безсмертну оті, що завжди поруч. Звісно, вони поруч. Навіть коли у гробах.
Дякую безмежно Андрію Бондарю за допомогу в життєвій навігації.
Олена ОПАНАСЕНКО, Кельн
