Іменини пофігіста
Як дивно зустрічати свій ранок народження в аеропорту, і не просто в аеропорту, а на десятитисячному мітингу опозиції.
Це просто якийсь потрійний рівень химерності.
А з другого боку, чого дивуватися? В якій країні я, зрештою, живу? У нас навіть на посаду президента можуть обрати чисту химеру й потім робити вигляд, що так воно й треба. Якщо це можливо, то чому неможливий мітинг біля входу в аеропорт? Звісно, Жуляни такого ще не бачили, але все колись буває вперше.
До речі, святкувати щось, а тим паче дні народження в України – це наче грати в лотерею з історією. Пам’ятаю, вечірку на честь мого 50-річчя ми з друзями вирішили перенести на неділю, 19 січня. 19 січня 2014 року. Що тоді трапилося – нагадувати не треба. Як вечірка проходила – краще не згадувати.
Так чи інак, цього разу скінчилося все не так радикально. Принаймні поки що. Оскільки всі виїзди з району були забиті транспортом, наша компанія відправилася пішки. По дорозі вирішили зазирнути в кав’ярню. Судячи з таблички, очікували на звичайну кавову забігайлівку на першому поверсі нудної офісної будівлі. А потрапили… як би пояснити? В кавовтй Парадиз?
Ні, звісно, каву ми попили – відмінну. Але, головне, познайомилися з господарем того чудового місця. Олександр виявився філософом, митцем, первосвящеником кави. Продав її понад тисячу тон – це 100 мільйонів чашок. Займається цим уже 21 рік. Дегустував каву не менше ніж з 300 тисячами людей. Непоганий обласний центр виходить. Те, як Олександр розказує про каву, можна слухати годинами. “Каві треба пожити в роті”. Кава – кількох сортів – росте і визріває замість кімнатних рослин у його офісі. Поруч з бананами, авокадо і ще казна-якою екзотикою. На поличках у одному кабінеті стоять філіжанок з десятків країн світу, а в другому взагалі відбувається справжня магія. “Ось, послухайте” – каже Олександр, запускаючи руку в скриню, наповнену кавовими зернами – “це ж справжній морський прибій”.
І точно. Зерна з шурхотом розступаються під пальцями, осипаються з долоні – і, заплющивши очі, можна легко побачити, як хвилі набігають на гальку.
Я ніколи в житті не слухав кавовий прибій.
Людство Олександр ділить на 4 категорії:
- Консерватори - їдять каву, з бутербродами та іншим чим попало;
- Залежні – їм треба регулярна доза кофеїну, аби прокинутись, аби функціонувати;
- Радикали – сиплють у каву сіль чи перець, перекручуються як можуть;
- Експериментатори-пофігісти – прокинутись можуть і без кави, і взагалі можуть без неї.
Мене Олександр відносить до пофігістів, тим не менш купую в нього дві пачки його власного купажу, а третю він мені дарує.
Але, вийшовши на вулицю, я думаю, що насправді весь цей ранок є подарунком. І мітинг у аеропорту, і друзі, яких я там зустрів, і кавовий прибій. Бо це та Україна, в якій хочеться жити – де народ має право на збурення і реалізовує це право в найнеочікуваніших місцях, і навіть добивається свого, і де є такі люди, як Олександр, які ставляться до своєї справи як до мистецтва. Саме це місце, цей час. Що може бути кращим?
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
