Імітація
Декілька думок виникло після повторного перегляду фільму Віталія Манського «В променях сонця» (за цей сеанс окрема подяка київському кінотеатру «Жовтень»).
На чому, власне, тримається режим, що панує в нещасній Північній Кореї?
Ключове слово тут – імітація. Манський дуже влучно, лишаючись у рамках сценарію, нав’язаного йому владою, передає масштаб цієї щомиттєвої й багатошарової брехні. В КНДР імітують щастя, щирість, радість, гнів - усю палітру сильних почуттів, так само як процвітання, порядок, гармонію між урядом і народом, військову міць тощо.
Але ж тим самим займався й СРСР. І будь-яка диктатура саме цим займається. Найбільш якісно, з максимальною мобілізацією ресурсів виробляють не товари і послуги – а імітацію. На ній і тримається влада.
Який це стосунок має до нас? Безпосередній.
Бо чим займалася пострадянська Україна?
Тим, до чого звикла за попередні 74 роки комунізму. Імітувала; лишень цього разу замість пориву у світле майбутнє – власне існування в режимі незалежної держави. Розбудовувала спорожнілу форму замість реальної країни.
Вежа імітації росла, росла, аж поки не завалилася під власною вагою, забравши з собою людські життя.
Проте нині живемо нарешті в реальному світі.
Воно було того варте.
