Істина негідників
Кожного 9 травня у берлінський Трептов-парк стікаються тисячі вихідців з СРСР – святкувати радянську версію Дня перемоги. У 2017 український режисер Сергій Лозниця взяв камери й разом з оператором з Мексики, Дієго Гарсіа (працював з видатним таїландським режисером Апічатпонгом Вірасетакулом) відправився у парк, щоб зняти ці гуляння. Картину, що вийшла в підсумку, так і назвав – “День перемоги”. Прем'єра відбулася в позаконкурсній програмі Берлінського кінофестивалю «Форум» у 2018. Фільм знято за тою ж технологією, що й інші документальні роботи Лозниці останніх років – “Майдан”, “Подія”, “Аустерліц” – тобто нерухомою камерою, на середніх і загальних планах, без виокремлення конкретних героїв. Просто спостереження, максимальна відстороненість.
Спочатку на цій безпристрасній дистанції берлінська версія Дня перемоги постає якимсь диким карнавалом, де перемішані несумісні речі. У перших же кадрах двоє сумирних собак-тер’єрів тягнуть візочка, навантаженого квітами, червоними прапорами й портретом Сталіна. Мужик з георгіївською стрічкою фотографується з синьо-жовтим прапором, “ватні” матрони витанцьовують під акомпанемент українських пісень, пари кружляють у вальсі під траурні куплети про “Алешу” та “Белых журавлей». Голомозий персонаж у шкірянці й чорних окулярах – наче щойно з американського трилеру – разом з носієм якоїсь дивної форми та суворим реконструктором, вбраним під радянського піхотинця, стоїть у зловісному заціпенінні, а потім підхоплює хорову “Катюшу”. Загалом, звукова матерія фільму гідна окремої згадки. За- і внутрішньокадрові репліки, суперечки, співи складають автономні іронічні сюжети. Хтось натхненно торочить: “Главное – нравственность! В России она есть, особая, православная” – і тут-таки вривається вибух непоштивого сміху, а жіночий голос риторично питає: “Кто ж тебе такого говна в башку натолкал?” Одні й ті самі пісні повторюються й повторюються в різних варіантах, люди кладуть квіти на меморіальний олтар, у перебивках зринають кам’яні паркові барельєфи – до болю знайома монументальна стилістика – і поступово стає зрозумілим, що насправді це не карнавал, а величезний вихолощений ритуал, який не має жодного стосунку до реальної світової війни, до її причин, її наслідків, її жертв.
Саме тому важко позбутися думки, що “День перемоги”, при подібності форми, – антитеза “Майдану” 2014 року. Бо там було змальовано, як робиться історія – в той же час як у цій стрічці Лозниця показує, як історію підмінюють яскраво упакованою, дружньо усміхненою, але все так само радянською пропагандою.
От уже точно: перемога – істина негідників.
***
День перемоги (2018, Німеччина, 94`), режисура, сценарій: Сергій Лозниця, оператори: Дієго Гарсія, Сергій Лозниця, Джессі Мазух, виробництво: Imperativ Film, Taura Ltd.
