Мобілізація інтелекту
Площа шкіри людини в середньому складає два квадратні метри. Пошкодження її одного мікрона може завдати нестерпного болю. Може, площу країни треба вимірювати не гектарами лісів, полів, морів, а саме площею шкіри її громадян? Так зрозуміліше стає, що біль за державу відчувається власною шкірою і не має географічних визначень. Де б не боліло, болить всьому організму.
Інститут держави, не лише нашої, а в усьому світі, хворіє на «заіржавленість» кісток.
На нашій шкірі гнійник війни чи то вилікувати, чи то залікувати, чи то довести до зараження крові людства намагаються друзі, вороги, віддалені, зацікавлені, стурбовані, спостерігаючі. Рецепти мають різні домінанти — економічна потужність, політична воля, примітивне випробування зброї, досконалість військових технологій — саме на нашій шкірі, вони покликані вгамувати процес, але надто легко здатні довести до ексцесу. Комуніст Зюганов пророкує: «Світ вагітний Третьою світовою війною». Ясна річ: історична місія Росії — врятувати світ, заради чого байдуже, скількох треба вбити. Імперський державний механізм Бандоросії має довести переваги тоталітаризму перед загниваючою демократією.
Тому, здається, не в територіях справа, хоча перекроювання світу допомогло б багатьом інтересантам продовжити життя застарілих державних організмів. Військовий комплекс завжди допомагав витягати економіку з кризових ситуацій. Але, вочевидь, справа у новому розумінні держави як такої, переосмисленні її інструментарію і найголовніше — її гуманітарній зосередженості.
Особистодержавність як самоусвідомлення кожного громадянина дієвою одиницею державного організму з ініціативою, правами і найголовніше — відповідальністю має перетворитися на молоду енергію суспільства.
Погрози новими Майданами, здається, із жанру залякувань переростають у виклики вправності влади і її очільників. На противагу майновим приватизаціям громадяни демонструють приватизацію державності. Саме приватна ініціатива допомагає державі викараскатися з трясовини війни. Той же процес відбувається й у питаннях з переселенцями. Найпотужніше він виявляє себе у випрацьовуванні ідеологічної доктрини країни, що раніше було абсолютним привілеєм держави.
Ті, що пам’ятають радянську владу, пропонують випробувані рецепти ідеологічного загартування, воно ж оболванювання. Та, як казав Б. Брехт, «слабка пам’ять додає сили», і нове покоління відчуває і доводить своє громадянство державністю особистості. Найбільший здобуток новітньої історії України — це розуміння можливості і здатності кожного бути майстром своєї долі, а разом бути майстрами долі свого народу, своєї держави.
Майдан Гідності употужнює завжди і всюди сущу сміливість українства до звершень. Український характер дотепер і нині формується як досвід опору обставинам. Для збереження власної шкіри найкраще тренування на страху. Для м’язів душі найефективніший особистісний громадянський зміст і складові його прості:
— не погрожувати й не випрошувати, а вирішувати й доводити силу своїх ідей, талановитість рішень, вправність дій і державотворчу силу людського спілкування.
Скільки дурості у проголошеній люстрації, годі й говорити. Ті, що крали за Януковича, заздрять тим, що крали за інших президентів. А чи не варто проголосити всеукраїнську самолюстрацію!
Одразу зовсім не красти буде складно. Почнемо з упередження крадійства великого і середньомасштабного. За дрібне хоча б просто почервоніємо індивідуально обраною ділянкою шкіри.
Сьогодні усім зрозуміло, що жодного іншого засобу повалення режиму злочинної влади, крім насильницького, не було. Але будьмо чесними й зізнаємось, що ми всі порушили закон. Не лише той, хто кидав каміння, приносив шини, а й той, хто в будь-який засіб, навіть подумки, підтримував дійсно невідворотний, але наджорстокий плин подій.
Шануючи пам’ять загиблих і задля нашої честі, ми маємо покаятися усім народом. Нам потрібно всенародне покаяння.
А далі усім беззастережно в будь-яких діях перш за все керуватися законом. Якщо вертикаль влади усвідомлює силу горизонталі влади, здатна її почути, використати, достойна її очолити, тоді тільки ми можемо сподіватися уникнення суспільного хаосу, який усіма силами провокують наші вороги.
Україна єдина болем своїх проблем, а не вдоволенням територіального інстинкту.
Почала працювати нова Верховна Рада, а в голосі її старі скрипучі звуки взаємозвинувачень, дрібних розборок, зичного хамства. Інтелект ледь-ледь чутно.
Почав працювати новий уряд, і поновилися страхи реформ, бездумних безапеляційних і геть не першочергових рішень.
Згадалася студентська усмішка: держава — це ми чи держава — це нас?
Виявляється, відмінити почесні звання набагато важливіше, ніж вирішити оподаткування в галузі культури, яке сьогодні таке саме, як оподаткування виробництва горілки. Міністерство культури поки не знищили, як багато хто радив, але роботу міністра культури за сумісництвом буде виконувати віце-прем’єр з гуманітарних питань. Бо якщо не вистачає розуму усвідомити їх важливість, то й робити немає чого.
Скрута в нас така, що тільки геніальні рішення можуть її подолати.
Настав час для мозкового штурму, професійних дискусій, потужної залученості інтелекту націй, який складається з роботи мозку кожного громадянина.
