Микола Мащенко народився 12 грудня. а може й ні...
Кінорежисер МИКОЛА МАЩЕНКО (1929-2013) свій день народження відзначав двічі - 12 грудня і 12 січня. Запитувати у нього, чому так склалось, було даремно - він усе це обертав на веселі іскрометні оповідки. Усе ж за первісною освітою він був актором...
Мащенко належав до покоління шістдесятників, хоча й старший від, скажімо, Миколайчука чи Драча. З власною, особистою історією перебував в ігрових, майже карнавальних відносинах. Пам'ятається, напередодні його 70-річчя я з'явився до нього (як секретар правління Спілки кінематографістів з "історичної пам'яті" – такою тоді була моя посада), аби порадитися про форму та зміст ювілейних заходів.
МИКОЛА ПАВЛОВИЧ на якусь мить застиг від несподіванки, почувши про мету мого візиту, а потім швиденько вийняв традиційну "пляшечку" хорошого коньяку. "А нумо, дорогенький, послухай... Ото я недавно їздив на батьківщину, в Донбас..." (він родом із села Мілуватка, на Луганщині)...
І далі пішла довга, весела за виконанням і сумна за змістом розповідь про те, як прийшла його хрещена мати, двоюрідні сестри і, почувши, що в Києві збираються відзначати якусь дурнувату цифру аж у сім десятків років, рішуче повстали проти такої бухгалтерії. Бо реаліям вона ніяк не відповідала. Бо то були такі часи, шо досі ніхто розібратися не може. У всякому разі хрещена мати повідомила найцінніші відомості про те, за яким маршрутом несли Миколку- немовлятка, як реєстрували, а там написали щось не те, бо грамота була та ще...
Розповідаючи про все це і весело поблискуючи своїми циганськими очима, МАЩЕНКО усе підливав мені із "пляшечки". І чим далі, тим менше вдавалося мені стежити за логікою розповіді. Головне, ВИХОДИЛО, НІБИ МАЩЕНКУ НАКИНУЛИ БЕЗЛІЧ РОКІВ, А НАСПРАВДІ ЙОМУ ЧИ НЕ В ПОЛОВИНУ МЕНШЕ.
Зрештою, картинка в моїй свідомості – добряче похитавшись туди-сюди - встановилася, я ледве не закричав "Вірю! Істинно вірю вам, дорогий метре!" І тут Микола Павлович, хитро посміхнувшись, сказав: "Ото ж бо, синку, ніякого ювілею не виходить. Іншим разом прийдеш - коли й справді що-небудь набіжить".
Щоправда, потому Лариса Роднянська (в її кіностудії „Контакті” Мащенко зняв кілька документальних стрічок, з нею його пов”язували теплі приязні стосунки) таки загітувала влаштувати ювілей. І він відбувся – тільки в жанрі капусника, веселого і безтурботного, як сам ювіляр.
А загалом з віком митець поводився обережно. Ну ніяк не міг повірити в те, що він – КОЛЯ МАЩЕНКО (так він представлявся усім, незалежно од віку), красень, улюбленець жінок! – і вже вісімдесят, і вже, і вже... Не здавався, хоча в останні три-чотири роки хвороби діставали усе настирливіше...
Мико́ла Па́влович Ма́щенко (12 січня 1929, Мілуватка, Сватівський р-н, Луганська область — 2 травня 2013, Київ) — український кінорежисер, сценарист, письменник.
Мащенко був одним з очільників Національної спілки кінематографістів України (його пристрастю було опікування молодими талантами), членом Національної спілки письменників України, генеральним директором Київської кіностудії ім. Довженка (1989—2004), академіком Національної академії мистецтв України (1997-2013). Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1983).
Серед фільмів :
1965 - «Всюди є небо»
1967 — «Дитина»
1970 — «Комісари»
1971 — «Іду до тебе…»
1973 — «Як гартувалася сталь» (за романом Миколи Островського, 6 серій)
1978 — «Шлях до Софії» (за романом болгарського письменника Стефана Дичева)
1980 — «Овід» (за романом Етель Ліліан Войнич, 3 серії)
1982 — «Карастоянови» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія)
1983 — «Паризька драма»
1986 — «Мамо, рідна, любима...»
1987 — «Все перемагає любов»
1988 — «Зона» (спільно з С. Шахбазяном)
1993 — «Кобзар»
1992 — «Вінчання зі смертю»
2008 — «Богдан-Зиновій Хмельницький»
Автор книг:
«Зоря для матері» (1983);
«Мамо, рідна, єдина…» (1991);
«Відьма-енкаведистка» (2000);
«Ви бачили, як плаче птаха…» (2003);
«Спогад про любов. Троє» (2004);
«Остання атака» (2005);
«Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка» (2006).
