Перемога фактів над непевністю
«Існує якась міжлюдська солідарність, яку не повинні нищити сухі політичні резони».
Ця фраза могла б слугувати мотто до книги, з якої вона взята — «Ще один день життя» Ришарда Капусцінського (переклад Олеся Герасима, видавництво «Книги — ХХІ»).
Ришард Капусцінський (Ryszard Kapuscinski; 4 березня 1932, Пінськ — 23 січня 2007, Варшава) — польський репортер, публіцист, поет і фотограф. Він видавав збірки віршів та афоризмів, але його покликанням був репортаж. Ришард їздив по світу, побував у десятках країн (у тому числі в Україні наприкінці 1980-х). Його репортажі мали настільки високу літературну якість, що зрештою лягали в основу книг — свого роду документальних романів.
У «Ще одному дні життя» діється напередодні та одразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії у листопаді 1975. Один з небагатьох іноземних журналістів, що лишився на ту мить у країні, Капусцінський детально, співчутливо й не без гумору описує процес розпаду імперії й народження нової країни, формування політичної нації. Параноя і паніка колонізаторів; іноземна інтервенція та внутрішні чвари; тотальна корупція й економічна катастрофа — одне слово, весь набір, знайомий нам до болю, присутній і тут, хіба що з поправкою на місцеву специфіку. Автор їздить від фронту до фронту, від міста до міста, через смертельно небезпечні пустелі; заводить друзів, розмовляє з командирами й політиками, домогосподарками й водіями, намагається зрозуміти устрій суспільства, одна частина якого живе «як тисячу років тому», а друга рветься у майбутнє.
Текстуальний підсумок цих мандрів — переконливе спростування усталеної думки про журналістику як «низький», прикладний жанр. Ришард спирається на подієвий сюжет, але коли треба, йому вистачає буквально кількох штрихів, аби змалювати краєвид історії: «Починає світати, і стрілянина поволі тихне, залишається за нами. Небо стає подібним до луки, потім виглядає, як море, а потім — як рівнина в снігу».
Про «Ще один день» можна сказати багато, але найкраще це зробив культовий британський письменник Салман Рушді: «Упродовж майже всієї книги його зображення страхіть здається набагато важливішим, ніж те, що відбувається «насправді»... завершальна — хай і тимчасова — перемога фактів над непевністю доводить, що Капусцінський не є суто «літературним» письменником, який міг би задовольнитися непевним описом життя як хаосу, всіяного великою кількістю блискучих метафор про невідоме. Правду, може, й важко встановити, але все ж таки встановити її необхідно».
І це гарна відповідь на питання, чому «Ще один день життя» актуальний і досі, через 44 роки. Тому що в світі, де «постправда» й «альтернативні факти» стали прийнятними термінами, правда і солідарність потрібні як ніколи. Й потрібні автори, здатні цю правду казати.
