Переплисти океан на собаці
У світі анімації, як і в кінематографі загалом, є поділ (часом умовний, але все ж відчутний) на «комерційний» й «авторський» підходи. В обох є свої досягнення й свої великі імена. В обох є свої досягнення й свої великі імена. «Тріо з Бельвіля» Сільвена Шоме з легкістю долає всі опозиції.
Базовий прийом – карикатурна гіперболізація (але не карикатура як така). У кожної чи кожного — своя вада, характерна, смішна риса, яка в гіршому фільмі була б для її носія непідйомним тягарем, а тут уносить необхідні фарби в образ. Найрізноманітніша, яскраво пластична взаємодія цих героїнь і героїв дозволяє Шоме обходитися без слів; діалогів немає. Потрібний звуковий настрій створює музика, її багато, доволі несподіваної, незмінно доречної. Саунд-трек «Бельвіля» вже давно живе як окремий альбом. А решта, повторюсь, промовляється візуально.
Вистачає однієї гримаси, двох-трьох рухів, щоб стало ясно, що відбувається. І все настільки колоритне й опукле, що запам’ятовуєш навіть епізодичних персонажів, не кажучи вже про основних. Кульгава, але вольова бабуся — мадам Суза. Усиновлений нею Чемпіон — спочатку жвавий круглолиций хлопчисько, потім довгоносий флегматик-велосипедист. Пес Брюно — мало не головна окраса картини — неймовірно товста, стійка та зворушлива істота, яка здається смішнішою та живішою за справжніх собак. Тріо вічно бадьорих мюзик-гольних співачок, яким чи музичити, чи гранати кидати — один чорт. Червононосий карлик — ватажок французької мафії. Його шафоподібні підлеглі. Огрядна продавщиця у фаст-фуді з метеликом на носі. Скаут, схожий на бульбашку. І ще, і ще, і ще.
Світ «Тріо з Бельвіля» — суцільний гротеск, іноді на грані абсурду. Власне, вже пролог - розважальне шоу, яке дивляться по телевізору Суза й Чемпіон, - схожий радше на сюрреалістичний гіньйоль, де інструменти норовлять заграти самостійно, хижі туфлі з’їдають танцюриста, а потім сцену й зовсім розгромлює якесь жахливе танцююче тіло. Анімація Шоме — феєрверк перебільшень. Чого вартий самий лише пес, який то слугує покришкою для вантажівки, то перепливає океан у шторм у ролі привідної сили до бабусиного плотика.
Окрім усього іншого, це ще й витвір зосередженого інтелектуала й кіномана. По всій картині розсипані цитати та згадки, що мають тішити погляд інших синефілів, меломанів, диваків: то фрагмент зі стрічки знаменитого французького режисера-ексцентрика Жака Таті (фільм Шоме «Ілюзіоніст» (2010) знятий по незавершеним сценарієм Таті), то плакат до анімації американського класика Вінзора МакКея, то раптом проходить ціла низка легендарних персон у шаржованому вигляді: джаз-гітарист Джанго Рейнхардт, чорношкіра танцівниця, секс-бомба 1920-х Жозефіна Бейкер, великий піаніст Гленн Гульд, який награє Баха й у своїй звичній манері мугикає під ніс. Трапляються й поготів дивовижні речі — наприклад, унизу екрану бабусиного телевізора ненав’язливо вписана одна з формул Ейнштейна. Всi ці витончені подробиці складають особливий авторський простір, в якому розвивається історія про великий похід бабусі Сузи та Брюно до далекого Бельвіля (котрий виглядає як ядуча пародія на Нью-Йорк), щоб визволити полоненого мафією Чемпіона.
Добро перемагає з салютом і аплодисментами.
Та й як могло бути інакше.
***
Тріо з Бельвіля / Les Triplettes de Belleville (2003, Франція-Бельгія-Канада-Великобританія-Латвія-США, 80`), режисура, сценарій: Сільвен Шоме, виробництво: Django Films, Ciné B, France 3 Cinéma, Canal +, CinéCinéma, France 3 (FR 3), France Télévision, Pathe Pictures.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
