Погляд через вогонь
“Я прагнула зобразити інтелектуальний діалог і не забувати, що в кімнаті є кілька мізків”.
Ці слова французької режисерки Селін С’ямма в інтерв’ю кінознавчому журналу Film Comment є визначальними для розуміння її четвертого повного метру “Портрет дівчини у вогні”.
Художниця Маріанна (Ноемі Мерлан) успадкувала фах і талант від живописця-батька; вона приїздить у віддалений маєток на острові, оскільки отримує замовлення на весільний портрет Елоїзи (Адель Енель). Вони однолітки й занадто волелюбні для своєї епохи – 1770-ті, передреволюційна, але все ще абсолютистська Франція, в якій у жінки лише дві можливості: або під вінець, або в монастир. Маріанну, як виняток, рятує її професія (хоча вона все одно змушена підписуватись іменем батька), а ось Елоїзу вивезли з монастирських стін, щоб вигідно віддати заміж. Щойно портрет буде закінчено - його відправлять потенційному нареченому в Мілан, а слідом поїде Елоїза. Прагнучи бодай трохи насолодитися свободою, вона відмовляється позувати. Маріанну спочатку представляють їй як компаньйонку для прогулянок. Вона уважно вивчає модель, а ночами пише портрет. Поступово Елоїза й Маріанна зближуються. В них зовсім мало часу – трохи більше тижня.
Сюжет, обраний С’ямма, обтяжений безліччю шаблонів. Ситуація митця і його моделі чи музи відпрацьована багаторазово, переважно в сексистському тоні: суб’єкт-художник, якого емоційно/творчо обслуговує об’єкт-жінка. Не менше стереотипна романтична лінія з обов’язковим поділом ролей на мисливця й здобич чи активним(-ою) спокусником(-цею) та пасивною(-им) спокушуваною(-им); це вже не кажучи про вульгаризацію лесбійського зв’язку масовою культурою.
Усіх цих небезпек С’ямма майстерно уникає. Ноемі Мерлан з її південною зовнішністю та деякою подібністю до Фріди Калло та неусміхнена, відсторонена Адель Енель ідеально доповнюють одна одну. Вони обидві люблять музику, й таким чином “Пори року” Вівальді стають мотивом їхньої близькості. Їхні діалоги – дуель рівних (“у кімнаті кілька мізків”): коли Маріанна отримує згоду Елоїзи на позування, відбувається прикметна розмова, де жінки “читають” одна одну: “Коли ви засмучені, ви кусаєте губи” – “Коли ви не знаєте, як відповісти, ви торкаєтесь чола”.
Візуально “Портрет дівчини у вогні” апелює до “великих стилів” класичного живопису, що посилюється малорухомою та хірургічно точною камерою Клер Матон, але шукати значущі алюзії чи конкретні цитати в цьому випадку – зайва справа. Живописна фактура сама по собі є повідомленням, бо дозволяє уникнути патріархального, експлуатаційного ракурсу; так, це – лесбійське кохання, але це кохання двох вільних – бодай на недовгий час – жінок, які не потребують ані участі, ані опіки чоловіків, і їхній зв’язок є мистецьким не менше, ніж тілесним. Недарма Елоїза риторично питає в Маріанни: “Поки ви дивитесь на мене, на кого дивлюсь я?” Оця взаємна пильність погляду вивищує “Портрет…” над множиною мелодрам зі схожою фабулою.
Історичну нерівність жінок ХVІІІ століття С’ямма використала як підґрунтя для показу цілковито рівних стосунків, у той час як у її попередніх оповідях про умовно вільний сучасний світ рівність між героїнями завойовувалася тяжко і не без насильства.
Вогонь – це те, що поєднало Елоїзу й Маріанну: багаття під час нічних співів сільських жінок - настільки ж прекрасного, настільки й загадкового ритуалу. Саме в ту мить, подивившись одна на одну через мерехтіння полум’я, вони розуміють свою спорідненість, свою силу.
Їхнє кохання приречене, але вони, як справжні протагоністки трагедії, не приймають велінь долі. Вони знають, що Орфей озирнувся на Еврідіку, бо зробив вибір не як коханець, а як поет, як хранитель пам’яті. Вони знають, що це Еврідіка попросила його обернутися.
І Маріанна обертається - на прохання Елоїзи. І вогонь назавжди лишається з ними.
***
«Портрет дівчини у вогні» / Portrait de la jeune fille en feu (2019: Франція, 120`), режисура, сценарій: Селін С'ямма, операторка: Клер Матон, у ролях: Адель Енель, Ноемі Мерлан, Валерія Голіно, виробництво: Lilies Films, ARTE France Cinéma, Hold Up Films
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
