Погляд, відведений убік
Найкращим візуальним твором про Голокост, який мені коли-небудь доводилося бачити, є комікс. Похмурий графічний роман “Маус” намальовано й написано американцем Артуром “Артом” Шпіґельманом (український переклад вийшов у видавництві “Видавництво”). В основу сюжету лягли спогади Артурового батька, котрий побував у концтаборі й дивом урятувався. Євреї в чорно-білій історії зображені в подобі мишей, німці представлені як хижі коти, поляки обернені на свиней. Беззахисність жертв межує з мізерабельностю, атмосфера тяжкого кошмару пронизує кожен малюнок. По суті, “Маус” змушує переоцінити жанр коміксу як такого.
Інакший ракурс Катастрофи дав Єжи Ґротовський у легендарному спектаклі «Акрополь». Концтабір стає моделлю існування, ув’язнені розігрують архетипові сюжети з Гомера, Есхіла та Старого Заповіту, у фіналі буквально провалюючись в тартарари. Ані пафосу, ані милосердя. «Акрополь» - процесія застиглих обличь (м'язові маски - одне з невимовних досягнень театру Ґротовського), жахливий фарс, що розриває тіло культури. Нестерпний біль позначається сміхом, від якого трясуться персонажі в табірних робах; а далеким відлунням - «глухий, глумливий сміх поколінь».
Комікс і спектакль об'єднує продумане, підтримуване в кожний окремий момент відсторонення стосовно матеріалу. Шпіґельман передає драматургію Винищення в образах жахливої, вивернутої байки. У Гротовського дистанція досягається підкресленою театралізацією, відсилками до інших - по-своєму катастрофічних - сюжетів. Такий підхід видається глибоко виправданим, і ось чому.
Складність теми геноциду не тільки в тому, що після Аушвіцу неможливо писати або знімати як раніше. Багато історичних потрясінь побутують у письмі/образі й, отже, в міфологіях різного рівня. А конотативним фундаментом для всього, що пов'язано з Шоа, був і залишається Документ - як у літературі, так і на екрані. Щоденники, мемуари, кіно- і фотохроніка, стенограми судових засідань - носії свідоцтва, причому, як видається, свідчить сама реальність. Цілісне висловлювання рветься на мільйони конкретних голосів, що належать жертвам і катам. Жодних симулякрів, артефактів та іншого постмодерного кокетства. Шматок мила, зварений з людського жиру, означає тільки шматок мила, зварений з людського жиру. Сумочка з людської шкіри - це сумочка з людської шкіри. Будь-яка імітація тут не тільки неможлива, але й просто огидна. Саме тому настільки недолугими, попри весь розмах, виглядають потуги російських емісарів влаштувати в Бабиному Яру чергову симуляцію пам’яті жертв. І саме тому вдалися “Маус” і “Акрополь” – бо оптика точно виконаного й мистецьки виправданого прийому дозволяє переживати найстрашніші сюжети, не травмуючись побаченим.
На жаль, сьогодні, у вісімдесяту річницю розстрілів у Яру, лишається те ж саме питання: коли наше, українське мистецтво нарешті заговорить про Голокост – і зробить це системно й гідно?
Але, щоб так геніально відсторонитися від матеріалу, як це зробили Шпіґельман і Ґротовський, треба спочатку в матеріал зануритись. Не заради атракціону й переляку, як пропонують імітатори, а заради усвідомлення.
Усвідомити все, що відбулося, включно з власною відповідальністю.
А цього ми навіть не починали робити.
