Про книжку Енн Еплбаум «Червоний голод»
Минулого тижня в англомовному світі вийшла нова книжка Ен Еплбаум «Червоний голод: Війна Сталіна проти України». Ен Еплбаум – відома журналістка та дослідниця Східної Європи, за книжку про ҐУЛАҐ її було удостоєно Пулітцерівської премії.
Отримавши змогу ознайомитися з книжкою «Червоний голод», хочу поділитися кількома міркуваннями з приводу цієї знакової публікації.
По-перше, дуже добре, що така книжка вийшла. Її опубліковано в одному з найбільших і найавторитетніших світових видавництв (власне, це консорціум видавничих гігантів англомовного світу – «Penguin Random House»), і всього за тиждень книга зібрала дюжину рецензій в найкращих засобах масової інформації США й Великобританії. Тобто можемо бути впевнені, що ця книга опиниться в центрі уваги журналістської та наукової спільнот, що фокусуються на Східній Європі й Росії. Сам факт появи цієї книжки – вже великий успіх для України, адже вкотре привертає увагу до трагічних сторінок нашого минулого. Це важливо, коли не самі ми розповідаємо про свій біль, а коли це робить людина збоку – та ще й зі світовим іменем.
По-друге, важливим є факт співпраці авторки з українськими істориками та історично-архівними інституціями. Вже в передмові Ен Еплбаум дякує багатьом українським (чи українського походження) історикам, які допомагали їй збирати матеріал для дослідження, зокрема – професору Сергієві Плохію та Гарвардському Інституту Українських Досліджень. Авторка зазначає, що відкриття українських архівів допомогло їй глибше й повніше проаналізувати досліджувану тему, ввести в науковий обіг нові факти й історичні документи.
По-третє, Ен Еплбаум дуже делікатно ставиться до всіх аспектів своєї роботи. Наприклад, показово, що вона вживаєKyiv (а не Kiev, як то часто прийнято на Заході) – це означає, що поволі в світі з’являється розуміння: Україну треба аналізувати окремо, а не через призму Москви, російської історіографії й офіційної імперської позиції.
По-четверте, все перераховане вище ще не означає, що з усіма тезами авторки ми мусимо погоджуватися. До прикладу, Ен Еплбаум намагається довести, що попри катастрофічний характер, Голодомор усе ж не був геноцидом українського народу. Що ж, слід пам’ятати, що авторка – журналіст та історик, але аж ніяк не юрист, тому в цьому аспекті з її твердженням можна і треба сперечатися.
По-п’яте, цю книжку якнайшвидше треба перекласти українською й видати в нас. В тому числі для того, щоб наші історики вчилися писати книжки зрозумілою мовою й цікаво для всіх, брали приклад з Еплбаум, Снайдера і Конквеста. Було б доречно також відзначити авторку та її працю якоюсь нагородою – можливо, навіть державною. Треба вміти цінувати наших союзників і нарешті навчитися вчасно їм дякувати.
