Перейти до основного вмісту

Рідкісні радощі й красоти

За відсутності вражаючих подій у основному конкурсі змучений кінокритик біжить за розрадою в паралельні програми
19 лютого, 10:32

Таких дві: «Панорама» і «Форум». У першій багато дебютантів, нових талантів і документалістики (прем’єра україно-литовського «Маріуполіса» відбулася саме там), у другій — простір експерименту і формального пошуку.

Особисто мені в «Форумі» пощастило — йдеться саме про везіння, оскільки щастя фестивального глядача мінливе — з двома картинами.

Першу названо просто: «Кінець» (The End, режисер — Гійом Ніклу, Франція). Практично моноспектакль. З дивовижно гарним Депардьє в ролі старого мисливця, який заблукав у лісі й зустрів там кількох геть божевільних персонажів. Фільм дуже смішний, місцями страшний, помірно і доречно сюрреалістичний, і після його ударного і по-снайперському влучного фіналу хочеться лише заволати: чому він не в конкурсі?!

Те саме запитання виникає і після перших кадрів «Лілового провулка» — нової роботи угорського режисера Бенса Флігауфа. Флігауф вже брав участь у конкурсі Берлінале 2012-го з драматичним трилером про вбивства циганів «Просто вітер», здобувши заслужений Гран-прі журі. «Ліловий провулок» — це фільм-сновидіння на кількох рівнях. Головні герої — мати і маленький син, якому вона розповідає страшну казку про дівчинку, замкнену батьками в підвалі. Паралельно розплутується складний клубок родинних стосунків. Фільм знято трьома різними операторами в абсолютно різних манерах — для кожного плану оповіді. Основна лінія — власне справжнє, що раз у раз спалахує неймовірно красивими кадрами. Стрибаюча аматорська камера (насправді дуже високий клас операторської роботи) — це недавнє минуле, раннє дитинство хлопчика. Нарешті, онейричні кадри в біло-чорному зображенні, зняті в інфрачервоній оптиці, — візуалізація тієї самої страшної казки. До всього слід додати дивовижну звукову доріжку — місцями тривожний, місцями невагомий ембієнт, створений самим режисером.

Власне, «Ліловий провулок» — це сама по собі казка, у якій мати і син перемагають найнебезпечніших — внутрішніх демонів. Дуже проста історія — але феноменально виконана.

 Тема важкого дитинства і складних стосунків батьків і дітей — взагалі одна з постійних на Берлінале, інша річ — наскільки переконливо вона представлена: у тому ж основному конкурсі ані фантастика Midnight Special про хлопчика з очима, що світяться, Джефа Ніколса (США), ані Being 17 (Андре Тешине, Франція) нічим видатним не запам’яталися. Однією з подій «Панорами» могла б стати «Дорога на Стамбул» відомого французького кінематографіста Рашида Бушареба про матір-одиначку, чия юна дочка приєднується до ІДІЛ — проте фільм зроблено надто вже плакатно, а в кінці скочується до банальної мелодрами.

 Тим часом фестиваль наближається до завершення. Головна подія сьогоднішнього дня — прем’єра восьмигодинного (!) епосу філіппінця Лав Діаса «Колискова для сумної таємниці» (Hele Sa Hiwagang Hapis). Фільм покажуть двома частинами по чотири години з годинною перервою. Чи передбачено якісь призи тим, хто додивиться все це до кінця, не повідомляється.

* * *

Новини з навколофестивальної преси:

 — НВО запустили новий серіал «Вініл», присвячений американській рок-сцені 1970-х. Перший епізод знятий Мартіном Скорсезе. Виконавчим продюсером проекту, який критики вже називають «рок-н-рольною «Грою престолів», виступив Мік Джаггер, а сценаристом — Теренс Вінтер, який раніше писав для «Підпільної імперії».

 — Інтернет-компанія Vice (їхні репортажі про війну в Україні виділяються адекватністю і сміливістю серед західних медіа) запускають власний телеканал Viceland. Обіцяють, що буде весело: телесеріали про матюкливого репера-кулінара та комуну молодих комедіантів, подорожі пари, що пізнають життя ЛГБТ-спільнот по всьому світі, цикл передач про тонкощі вирощування, поширення і вживання марихуани й інше в тому ж дусі — за все хороше проти всього гіршого.

Драма «У центрі уваги» (Spotlight), що розповідає про успішне журналістське викриття католицьких священиків-педофілів і є головним претендентом на «Оскар» у номінації «найкращий повнометражний ігровий фільм», стала головною причиною, з якої виконавчий директор фестивалю в Санта-Барбарі Роберт Дюрлінг зробив камінг-аут, розповівши, що також став у дитинстві жертвою сексуальних дій з боку священнослужителя. За словами Дюрлінга, він ніколи не прагнув помсти, проте саме «У центрі уваги» дозволив йому нарешті «почуватися принаймні виправданим».

Далі буде

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Берлін—Київ

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати