Славко Чернілевський сягнув вершин повноліття
70 літ, що би не говорили, це дата поважна. Повнолітня, словом. Народитись посеред ХХ століття, ще за товаріща Сталіна, піти у школу за Микитки Хрущова, вступити в університет за Ілліча Брежнєва (якому рОстілі-рОстілі грудь под ордєна, та нє вирастілі), вибухнути новим темпераментом за Горбача-Горбачова, потужним вітром історії уплисти на своєму човнику в Українське море, і плисти ним, натхненно вимахуючи своїми веселковими веслами, - аж поки в одне із тих весел не влучила куля, коли Славко-Станіслав кочегарив на Майдані ("Не міг я не піти на Майдан,- пояснив він мені якось,- там же студенти мої були..."), загоїти рани і почати жити з якимось новим завзяттям - усе це Станіслав Чернілевський
Хоча - яке там "усе". Славко- поет, і цим усе сказано. Чим би він не займався - фільми знімав ("Просвітлої дороги свічка чорна", про Василя Стуса, а з цим пов"язані дії щодо повернення праху Поета, а також Юрія Литвина і Олекси Тихого, до Києва - це 1989-й, поворотний момент у новітній українській історії), справу дублювання фільмів на телебаченні, на "Студії 1+1" облаштовував; а то ж була ціла тобі революція культурна!), педагогікою (х-хо, заздрю його студентам - бо ж не просто професії учить їх СЛАВКО, а світогляду, умінню творити своє філософське бачення світу) - скрізь і у всьому Чернілевський постає як ПОЕТ, а відтак і глибокий ФІЛОСОФ!
Філософ стихійний. Якось після спільного нашого вечора у Будинку кіно, де СЛАВКО натхненно аналізував фільми Довженка, я попросив його записати усе ним сказане. "Та ні,- була відповідь,- я не зможу те відтворити. То був спонтанний акт...".
Добре, хоч вірші записуються. Тексти двох із них див. нижче (це зі сторінки у ФБ Славка).
Дорогий ювіляре, вітаю тебе - такого молодого, такого мудрого і натхненно-талановитого! Дай, Боже, здоровля, сил і натхнення на многії ще і премногії літа!!
І справді ж так:
"Твоя мова тече,
мов ріка межи верб...",
вона стала частиною української Природи...
СТАНІСЛАВ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ
Я один.
Я вдивляюся в люстро води.
Я кажу собі:
руки в глибінь уведИ-
твоя мова тече,
мов ріка межи верб,
лиш тому,
що на зАводі зІрка, мов герб
вітчини, предківщИни твоєї,
що з дна
камінець
з чорнотою безодні єдна.
І тому лиш тобі вона виповідна.
На камінчику
древо
чи пташе перо.
Срібні бризки
углибили чорне шатро.
Твоя суджена-- мова в галуззях судин.
Листя повне народжень.
Хіба ж ти один?
Та мовчить
над рікою приснуле село.
І не сплескує листя,
опавши в руслО.
25.06. 2020р. м. Київ
