Свято, яке не відбулося
4 грудня, о 19.00, в Національній опері України мав відбутися вечір «Два кольори», присвячений 90-річчю від дня народження Дмитра Павличка. Так сталося, що частково (від Національної спілки письменників України) я мав дотичність до деяких організаційних питань. Здавалося. ніщо не віщувало неприємностей: чиновники від культури погодили місце проведення, дату й час. Вже були віддруковані афіші, роздані запрошення з квитками. Родина поета і його побратими-письменники взяли на себе сценарну частину, потурбувалися, щоб до зали мали змогу прийти справжні шанувальники павличкового Слова…
І ось, як сніг на голову, «мовчазний саботаж»! Саме такими словами можна охарактеризувати те, що трапилося, адже ви досі не знайдете прізвище «Того», хто взяв на себе сміливість на повному ходу «зупинити поїзд». Конспіруватися в нас уміють. Почали переводити стрілки на Спілку письменників(?!). Можливо, в помсту за те, що саме намаганнями Спілки та «оббиванням порогів» новоспеченої влади хтось «нагорі» «ввімкнув зелене світло»...
Телефони в Національній спілці письменників (з бажаючих потрапити на вечір Павличка не вщухають досі)… Можна собі лишень уявити, що подумав кожен, отримавши відповідь, що… свято відміняється.
Знаєте, мене в цьому питанні турбує не стільки організаційно-фінансова складова (вечір мали провести, як благодійний, за державний кошт, в нагороду за багаторічні заслуги Майстра перед Україною)… Турбує моральна ницість тих, хто «дав задню». Адже вони цим своїм рішенням «дали ляпаса» всім, у кого жевріла віра в те, що гуманітарна політика держави, все-таки існує. А ще більше засмутила відсутність медіа-реакції на це, м’яко кажучи, непорозуміння. Окрім голови НСПУ Михайла Сидоржевського, який виступив із відкритим зверненням та публікації в «Дні», ця тема більше «нікого не зачепила» (можливо, я помиляюсь і були іще якісь поодинокі виступив пресі), але суспільного резонансу точно не відбулося.
… Що ж, 90-літній Дмитро Павличко, його родина, друзі якось усе це переживуть (переживали й не таке!), а як переживе середньостатичний ПРАВДИВИЙ УКРАЇНЕЦЬ, який нині боронить східні рубежі, протидіє внутрішнім викликам всередині країни, виховує дітей в освітніх закладах, налагоджує в цій країні бізнес і хоче тут жити… Така привселюдна поведінка з відомою особистістю навіює на роздуми: а які стосунки "держава-громадянин" нас очікують у майбутньому?!
