Брекзіт для Євросоюзу: зміцнення або ослаблення?
Здійснилося! Брекзіт відбувся! Сполучене Королівство стало першою державою, що з власної волі залишила Європейський Союз. Ще має бути, як мінімум, 11-місячний перехідний період, під час якого треба буде виробити конкретні торгово-економічні умови розлучення. Але багато наслідків брекзіта, і для Великобританії, і для ЄС, особливо в політичному плані, можна оцінити вже сьогодні. У Брюсселі висловлюють надію, що вихід Сполученого Королівства тільки зміцнить Євросоюз і прискорить інтеграційні процеси в ЄС, в тому числі і політичні. Однак ефект від брекзіта може виявитися прямо протилежним. Справа в тому, що в період членства Великобританії в Євросоюзі склався певний баланс сил в трикутнику найбільш економічно значущих членів Німеччина - Англія - Франція. Лондон в якійсь мірі врівноважував гегемонію Берліна і Парижа. Тепер цю противагу усунуто, і, як здається, франко-німецький тандем буде повністю домінувати в ЄС.
Але, в той же час, для тієї ж Франції, чиї зв'язки з Великобританією були найбільш тісними, присутність британців була певною гарантією проти того, що Німеччина, як економічно найсильніша держава в Євросоюзі, буде тягнути ковдру на себе. Тепер же можливі різні варіанти розвитку подій. З одного боку, не можна виключити, що в умовах відсутності британської стримування, можуть посилитися франко-німецькі протиріччя, а це в гіршому випадку загрожує паралічем основних інститутів Євросоюзу, які працюють в значній мірі на основі згоди Берліна і Парижа. Але, з іншого боку, можна припустити, що все буде навпаки: франко-німецький тандем зміцниться, і його тиск тепер у все більшій мірі будуть відчувати на собі інші держави Євросоюзу. Багато що також буде залежати від того, наскільки впливові будуть євроскептики в урядах тих чи інших країн ЄС. Тут проблеми можуть виникнути не тільки з державами Східної Європи, а й, наприклад, з тією ж Італією, якщо до влади там прийде Маттео Сальвіні і його прихильники.
Спроби прискореними темпами провести політичну інтеграцію і нав'язати країнам - членам ЄС спільну політику в міжнародних справах і в питаннях безпеки, ймовірно, триватимуть, але навряд чи принесуть відчутні результати. Адже для того, щоб домогтися інтеграції такого роду, Брюссель повинен мати в своєму розпорядженні збройні сили, які можна порівняти за своєю потужністю і боєздатністю зі збройними силами США, причому як в ракетно термоядерній, так і в конвенційній сфері. Не випадково, коли Еммануель Макрон виголошував свою відому промову про «смерть мозку» НАТО і про необхідність створювати альтернативну структуру безпеки, він мав на увазі в якості такої структури перш за все Євросоюз. Тому французький президент в черговий раз закликав до створення єдиної Європейської армії. Але і тоді, до здійснення брекзіта, цей заклик звучав цілком утопічно.
Тепер же, коли Сполучене Королівство вийшло з ЄС, шанси на створення єдиних Європейських збройних сил взагалі зійшли нанівець. Адже Євросоюз покинула найбільш сильна у військовому відношенні країна, на яку припадала половина ядерного потенціалу ЄС. Тому шансів на те, що вдасться сформувати єдину зовнішню політику Євросоюзу, практично не залишилося. Між 27 державами, що залишилися в складі ЄС, зберігаються суперечності з багатьох міжнародних питань, як з приводу ставлення до проблем міграції, біженців та мігрантів, так і політики по відношенню до Росії. І тільки час покаже, чи будуть збільшуватись після брекзіта розбіжності всередині ЄС з міжнародних та внутрішніх проблем або їх вдасться дещо згладити, як і проблеми бюджетного дефіциту ряду держав - членів ЄС.
Певний «момент істини» для Євросоюзу настане в березні, коли буде вирішуватися питання, чи запрошувати до вступу туди Албанію і Північну Македонію. Минулого разу запрошення було заблоковано Нідерландами і, головним чином, Францією. Думаю, що на цей раз іншим вдасться вмовити Макрона, і Тирана і Скоп'є запрошення отримають. Однак навряд чи вони дуже скоро зможуть стати повноправними членами Євросоюзу. Боюся, що Брюссель не відновить розширення раніше, ніж повністю визначиться характер взаємин ЄС і Сполученого Королівства. А це зовсім не обов'язково станеться до кінця 2020 року, хоча Борис Джонсон дуже сподівається на це. Проте, малоймовірно, що завершення розлучення буде тривати занадто довго, тому що всі сторони хочуть визначеності в умовах ведення бізнесу і торгівлі. Але зараз важко сказати, чи приведе брекзіт до прискорення приймання нових членів до ЄС, або, навпаки, затягне цей процес.
Великобританія, поряд з Німеччиною, була найбільшим донором Євросоюзу. Зараз в черзі за тим, щоб отримати запрошення в ЄС, стоять держави Західних Балкан, Україна і Молдавія, які аж ніяк не зможуть стати донорами. Туреччина запрошення розпочати переговори про вступ отримала багато років тому, але шанси на повноправне членство в Анкари до сих пір є примарними через гострі розбіжності Брюсселя і авторитарного політичного режиму в Туреччині. У той же час, територіальне розширення Євросоюзу хоча б на Західні Балкани має підвищити його політичну вагу в світі, оскільки тоді міжбалканські протиріччя будуть вже розглядатися як протиріччя всередині ЄС і повинні будуть вирішуватися головним чином Брюсселем. Для України навіть отримання Албанією і Північної Македонією запрошення до переговорів буде означати нехай незначне, але наближення до членства в ЄС. Хоча для Києва це все ще досить віддалена перспектива.
З точки зору путінської Росії всяке послаблення Євросоюзу і НАТО є безумовно вигідним, оскільки, на думку Москви, це підвищує ймовірність скасування або ослаблення антиросійських санкцій. Однак в даному випадку вихід Сполученого Королівства, послаблюючи ЄС, одночасно зміцнює НАТО. Тепер Лондон буде ще більш розвивати свої зв'язки з США, як торгові, аж до можливого укладення угоди про зону вільної торгівлі, так і військові по лінії НАТО. Проте, Росія буде продовжувати політику, спрямовану на ослаблення Євросоюзу, і, зокрема, на недопущення туди Албанії, Північної Македонії та інших держав Західних Балкан.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
