Чому папу непокоїть бабуся
Якщо не брати до уваги єдиного африканського предка, від якого походять народи, Європа — колиска нашої цивілізації. Тут відбулося все важливе й значиме для кожної людини. Виникла писемність, народився Христос, з неуцтва проросли науки й культура, що заполонили потім цілий світ. Тут історія дала перші уроки всьому людству. І останні теж. У двох світових воєн — суто європейське походження. Словом, Європа для нас не лише самоціль, як материнські груди для немовляти, вона батьківщина й щось величезне, що не усвідомлюється своїм, але сповнене прикметами спорідненості.
Цього тижня в європейському житті, а точніше в його Страсбурзькому серці, заговорив Папа Франциск, якого назвали першим неєвропейським папою за всю історію Ватикану. Латиноамериканський за походженням Папа сказав європейським за посадою парламентаріям невтішні слова про черствість, зарозумілість, втрату моральних орієнтирів. Він порівняв Європу з малорухливою бабусею, що втратила репродуктивні здібності. Та ще недвозначно натякнув тим, хто зібрався, що не можна бачити світ очима втомлених від життя літніх людей. Приводом для настільки різких заяв були тисячі мігрантів, які потонули в Середземному морі, сподіваючись знайти благополуччя й безпеку на давньому континенті. Європа не прийняла їх, і вони знайшли спокій в пучині вод, що були колись центром Ойкумени.
Українці чимось схожі на страждальників, що удостоїлися благословення й співчуття Папи. Ми не пересікаємо Середземномор’я на човнах у пошуках кращої долі, але теж віддаємо життя в ім’я Європи, стоячи перед зачиненими воротами її цитаделі. Нас не пускають, вичікуючи підсумків сутички з російською деспотією. У цьому місці противники нашого вибору плескають в долоні. Я прочитав безліч російських і окремих українських коментарів про виступ понтифіка в Страсбурзі. Усі вони насичені торжеством визнання аморальності Європи та її історичної безвиході.
Насправді все навпаки. Певна річ, європейська бюрократія нічим не відрізняється від інших. Так само заклопотана процедурою більше за суть, так само утримується в комфорті платниками податків. Тому здається, що їхнім чиновникам і політикам, як і нашим, для щастя цілком достатньо власного благополуччя. Проте європейські парламентарії не втратили мужності слухати правду про себе у своєму ж будинку. Спробуйте уявити російську держдуму в такій же ролі, главу православної церкви, що кидає з трибуни звинувачення політичним лідерам в їхньому користолюбстві й чванливості. Не вийде. Надто велика дистанція між понтифіком, який не гребує мити ноги парафіянам, і митрополитом, обважнілим від золотого дощу. Та й ті, хто сидить у залі, хоч і належать до однієї гілки влади, але різних порід. Одни — аристократи, що пройшли всі рівні соціального відбору. Інші вискочки, що зайняли політичні вершини завдяки грошам, прислуговуванню й законодавчій консервації свого становища. І світи відрізняються. За межами парламентської території в Страсбурзі протестували активісти, зокрема й Femen. Їм не подобається релігійний вплив на світську політику. Але в сотень колег Pussy Riot інша доля. Їм не дано сидіти у в’язниці за святотатство, оскільки часи інквізиції, релігійних воєн і політичної нетерпимості в Європі минули.
Проте повернемося до слів понтифіка про бабцю, що занепокоїла Ватикан своєю дряхлістю й відстороненістю від подій. Нехай добра, але малорухлива старенька Європа дуже відрізняється від злісної невістки зі сходу, що вижила з розуму, й справа не в порівняннях. Востаннє папське слово звучало в Європарламенті 1988 року. На трибуні стояв Святий Іван Павло II і говорив про моральну відповідальність освіченого континенту перед рештою світу. Він закликав лідерів і політиків служити етичним маяком для всіх інших, блукаючих напотемки історії. Так і було останніми роками XX століття. Рушилися стіни між народами, розширювався політичний простір континенту, поки загрози комунізму й диктаторські режими не пішли в історію. Коли ж політичний клімат вийшов з переліку головних турбот політиків, їх стала цікавити лише економічна погода. У турботі про ринки минуло понад 10 років, і «останній диктатор Європи» О.Лукашенко перестав бути останнім, розтанувши в тіні В.Путіна. Вірус деспотії заразив Угорщину. Колишній федеральний канцлер вільної Німеччини Г.Шредер пішов на службу в контору, підконтрольну узурпаторові. Його успішною долею надихнулися лідери Угорщини, Болгарії, Чехії. За ними французькі політики пішли за подаянням до «Газпрому».
Європа не змогла виробити єдину позицію спочатку в економічній трагедії в Греції, потім за фактом анексії Криму, потім у війні Росії з Україною. Про це й нагадав європейцям папа Франциск I. Він став першою людиною світового масштабу, яка виголосила те, що не наважувалися сказати політики. Європа не єдина. Так, у Європейському Союзі кордони не розділяють людей і товари, тут діють спільні правові норми, працюють спільні комунікації й усі говорять англійською. Але Союз розділяє мораль. Це підтверджує відстороненість від проблем війни й миру Іспанії, метушня з французькими «містралями», розбіжності в позиціях щодо санкцій між Німеччиною й Великою Британією, особлива думка Польщі. Йдеться зовсім не про плюралізм думок і диверсифікацію інтересів.
Рівно рік тому підсумки головування Литви в ЄС підбивав віце-президент Європарламенту Мігель-Анхель Мартінес-Мартінес. Він виступав з промовою на конференції «Східне партнерство Європейського Союзу: крок до об’єднання або розділення Європи?». Тоді спікер піддав різкій критиці депутатів від країн балтії за нібито антиросійські настрої, що, на його думку, стали гальмом у роботі Європарламенту. «Ми вважаємо, що бути європейцями — це означає бути раціональними. Немає нічого ірраціональнішого, ніж цей різновид недовіри до Росії. Якою загрозою може бути Росія? Загрозою кому або чому?» Це цитата з тієї пам’ятної промови річної давнини. Немає сенсу її коментувати. Достатньо лише підкреслити, що цитата належить людині, яка займає високу посаду в європейській політичній ієрархії, яка, як сказав Папа Римський, дивиться на світ очима втомленої від життя літньої людини.
На щастя, європейську політику роблять не лише прибічники Мігель-Анхель Мартінес-Мартінеса, а й партнери президента Литви Далі Грібаускайте, прем’єр-міністра Великобританії Девіда Кемерона, президента Польщі Броніслава Коморовського... Вони не раціональні політики в сенсі, який вкладають у це аморальні прагматики. Але саме вони будуть союзниками понтифіка в наближенні політики до життя простих людей. Тих, що тисячами тонуть у Середземному морі й тисячами вмирають у донецьких степах заради того, щоб оселитися в Європі. Хіба людина не має права обирати, де їй жити на нашій планеті?
Бути європейцем не означає холодно зважувати ризики й блага на терезах розрахунку. Бути європейцем означає приналежність до кола вільних і етичних людей, занепокоєних долею свого континенту та світу.
