Чому я вийшла на Майдан
Учора, ближче до кінця робочого дня, після того як на офіційному сайті уряду з’явилось повідомлення про розворот України в бік Митного Союзу, Facebook-спільнота почала збиратись на Майдан. Хоча багато хто відверто сумнівався. «Йти чи не йти, друзі, що там відбувається? Чи йти сьогодні, чи в неділю? Хто на майдані, розповідайте, що там» - писали в Фейсбук.
Після десятої години вечора моя френдстрічка зарясніла повідомленнями з Майдану – більшість моїх віртуальних і реальних друзів були вже там. З огляду на повідомлення, настрій був піднесений: тисяча людей, добра атмосфера.... Тож ми також вирішили їхати, точніше не їхати вже не могли.
Перші півгодини на Майдані пішли на те, щоб зі всіма привітатися – усі тут свої, усі друзі, знайомі чи знайомі твоїх знайомих, з якими ти дружиш віртуально. Людей вийшло не так багато, як уявлялося з повідомлень у соцмережах, але, принаймні – це ті, кому справді не байдуже. Атмосфера і дійсно була дружньої і позитивною, попри дощ і пізню годину. Люди усміхалися.
Я — не революціонер. Щоб вийти на Майдан мені недостатньо лише запалу моїх друзів та «інформаційних вибухів» у соцмережах. Я виходжу на протестні акції тільки тоді, коли для себе розумію, що вони мають сенс. Тому мене не приваблюють акції, на яких серед вимог ставлять відразу добрий десяток проблем: і звалити цей режим, і підвищити рівень життя, і запровадити безвізовий режим з країнами ЄС…
Учора я вийшла, бо розуміла, що не вийти не можна, адже зачепили мої інтереси. Але що саме треба робити далі – я не знала. Знайти для себе цю відповідь сподівалася вже там, на Майдані.
Дмитро Різниченко у своєму ЖЖ написав: «Всіх українців, які рушили в центр Києва та інших міст, об'єднує три спільні конкретні бажання
1. Мати європейську мультивізу, шенген, право хоча б одним оком роздивитися, як же зблизька виглядає та омріяна Європа.
2. Бажання, щоб їм перестали сцяти в обличчя в посольствах ЄС.
3. Найзаповідніше – як казав колишній радянський зек, герой Анатолія Папанова («Холодне літо 53-го»):»...Так хочеться пожити по-людськи, і попрацювати!»
Не уявляю, звідки в пана Дмитра дані, що саме цього хочуть всі(!), хто вийшов вночі на Майдан. Але приблизно так само, як Дмитро, міркували вчора присутні на Майдані політики, які говорили у мегафон про те, що українці мають право купувати дешеві машини у Європі і не стояти у довгих чергах за візами. Тобто, на їхню думку, це саме те, що приваблює українців в ідеї євроінтеграції. «Ми – Європа», – скандували вони загальновідомий факт.
Друзі пишуть мені у ФБ, де я написала про втому від політичних закликів, які вчора лунали на Майдані, що я дарма акцентую увагу на невдалих гаслах, що не це важливо. Суть в тому, що спонтанне махання прапорами, пишуть вони мені, часто має позитивні результати – і тому треба виходити. Погоджуюсь, треба. І я вийшла. І планую вийти на Майдан сьогодні, і завтра, і в неділю. Але вважаю, що неспонтанне махання – більш результативне, що якраз в цій ситуації гасла – дуже важливі. Навіть не гасла, а основний посил, з яким ти виходиш до людей. І це не «зрада Помаранчевої революції, дешеві європейські автомобілі чи натруджені руки українського селянина». І точно на описи у стилі народних казок про «смердюче російське болото» з одного боку і «за кілька років Україна житиме краще, ніж Норвегія» – з іншого. Бо не буде. І більшість це розуміє. Що нині ми обираємо напрямок, в якому будемо рухатися найближчі десятиліття, а не намагаємось відкрити ворота у Рай, які ВФЯ «захлопнув» перед нашим носом.
Натомість опозиційні політики, що прийшли на Майдан, захопили з собою свої типові гасла «на всі випадки життя». І почали ці революційні, емоційні і дуже образні слова кидати у натовп. Люди реагували досить неактивно. Всі ці «Банду – геть!», «Україна через кілька років буде жити краще за Німеччину і Норвегію», «Українець вже через два роки буде президентом ЄС», «Все те, що виростив своїми руками український селянин, має належати Україні», погані «донецькі», «Тимошенко-мама, Кличко - батько і Тягнибок-син», «Чи боїтесь ви «Беркуту» і чи готові до смерті тут стояти?». І апофеозом стала включена пісня «Ющенко-так, Ющенко-так!».
І тут я відчула втому і зрозуміла, що не можу стояти до ранку. Я вирішила прийти наступного дня, хоча багато хто з моїх друзів цю ніч провели на Майдані. Я хотіла почути конкретну стратегію, яку має опозиція, почути алгоритм дій, який опозиційні політики розробили і пропонують нам, план дій на найближче майбутнє і на довгострокову перспективу. Хотіла почути конструктив, натомість знову почула звичну риторику. Опозиційні політики, чия пропозиція обмежувалася «перевершити Помаранчевий Майдан 2004 року», здавалося, розуміють всю глибину ситуації значно менше, ніж присутні люди. Вони радили нам приводити сусідів і родичів, заповнити собою весь Майдан. І? І все.
Як написала журналістка Марія Томак на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук»: «Деякі спікери з народних депутатів зараз на Майдані таке ліплять, що не витримує жодної критики. Наприклад, про те, що за два роки українець буде президентом ЄС, «Юлія-мама», «Тягнибок-папа»... Може, досить вже тримати людей за люмпен? Це не Європа, перепрошую! Я двічі передавала записки із питанням про те, якою зараз є стратегія дій опозиції: які є міркування щодо того, як зробити так, щоб УА було підписано? Двічі це питання було проігноровано. Натомість – купа примітивних гасел, «бандитська влада» – і пішло-поїхало. Знаємо, що бандитська, а що далі?... Опозиція явно не доросла до тих людей, які вчора вийшли на Майдан. Вони мислять категоріями політтехнологій. І не здатні навіть відповідати на питання, на які мають відповідати, зокрема і на питання «яка ваша стратегія?». От якщо нагнати проплачених прапороносців – вони почуватимуться добре, це - їхня публіка. Там можна «гнати пургу» і не червоніти. А освічені притомні люди – це занадто висока планка, вони просто не знають, що їм говорити. Це для них – «погібєль». І в цьому вони дуже схожі з ПР».
Власне, в цих словах – все те, що вчора відчувала і думала я.
Попри це, на Майдан треба виходити. З позитивних моментів – добре відчувається суспільна самоорганізація – по горизонталі. У багатьох містах вчора і сьогодні молодь вийшла на площі, а дехто вже на своєму шляху до київського Майдану.
А впорядкувати хаотичні думки мені допоміг рух «Ми – європейці», який у соціальних мережах виклав досить чіткий алгоритм дій для тих, хто на Майдані. Зокрема, вони чітко окреслили ситуацію: «Люди прийшли. Вперше за 9 років є питання, яке мобілізує і за яке не соромно вийти. В той же час – наявна характерна неорганізованість, відсутність чітко окреслених цілей, завдань та плану діяльності. Неготовність опозиційних політиків до того, що люди вийшли на майдан. Низький рівень авторитету у всіх без виключення політичних діячів, які там з’являлися. Справа буде програна, якщо партійні інтереси та риторика будуть понад загальнонаціональну».
Цей рух сформулював дві вимоги, які мені цілком імпонують:
1. Ситуація має бути виправлена до Вільнюського саміту. Всі необхідні умови для підписання Угоди мають бути виконані. Своєю масовою позицією ми маємо продемонструвати Європі наміри народу. Європа підписує асоціацію не з президентом, а з нами. Угода має бути підписана.
2. Якщо цього зроблено не буде, ми вимагаємо дострокових виборів президента та парламенту. Має бути забезпечено ефективна реалізація функцій державного управління в перехідний період (у відповідності з чинним законодавством). Проведення нових виборів. Легалізація нової влади.
Як розвиватимуться події далі – стежте на сайті «Дня» у розділах новин та блогів.
