Чорний лебідь грузинської влади
Події в Тбілісі все більше набувають рис Майдану. Приводом до протестів став епізод із православним комуністом і депутатом Державної думи Росії Сергієм Гавриловим на Міжпарламентській асамблеї православ'я.
Швидше за все, невдоволення поведінкою Гаврилова і його виступ у грузинському парламенті російською мовою є не причиною, а приводом для протестів. Насправді громадське невдоволення росло з багатьох причин. Насамперед економічних.
У 2018 році економічне зростання склало 4,8%. При Саакашвілі був бурхливий ріст економіки. Свого піку вона досягла в 2007 році - 12% зростання ВВП. Однак ще більшими темпами зростає злочинність. З 2017 по 2018 рік вона зросла на 58%. Знову повернулося кумівство і корупція. Скандали з хабарництвом не припиняються, і в них практично завжди фігурують члени правлячої партії «Грузинська мрія» (ГМ).
Одна з головних причин невдоволення - стан правоохоронної системи і судів. У травні і червні 2018 року молодь проводила масові протести проти рейдів поліції в нічних клубах Тбілісі.
Зовнішня політика теж викликала невдоволення. У Грузії пам'ятають російську агресію 2008 року й анексію 20% території країни. Спроби влади декларувати курс на Захід, на вступ до НАТО і європейські організації сусідили з обережним поворотом в напрямі Москви. Така подвійність нікого не влаштовувала.
Кремль розуміє виключно бінарний стан - хто не з нами, той проти нас. Грузинська громадськість зі свого боку просто відмовлялася визнавати необхідність хоч якихось поступок агресору під будь-якими пристойними приводами. Все це закручується в настільки тугий вузол, що залишається тільки дивуватися, що рвонуло тільки зараз.
І, як завжди, в Москві діють із грацією баштового крана. Замість того, щоб терпляче почекати подальшого розвитку подій у суто внутрішній грузинській кризі, вирішили вдарити з великокаліберної дипломатичної та економічної артилерії.
Рішення Путіна про тимчасову заборону повітряного сполучення з Грузією має вдарити по туристичній галузі. Про втрати російських перевізників та інших компаній ніхто й не подумав. Втім, у російської влади завжди так. Насамперед розв’язуються, як у Москві розуміють, геополітичні завдання. При цьому діє принцип, що за ціною не постоїмо.
Цікаво, що результат завжди прямо протилежний кремлівським планам і цілям. Вводили контрсанкції на європейські товари, хотіли викликати невдоволення бізнесу, передовсім у Німеччині і Франції, але нічого не вийшло. Європейські компанії дійсно зазнали деяких втрат, але адаптувалися і посилили свою присутність на ринках третіх країн. Отриманий прибуток компенсував минулі втрати і значно їх перекрив. До речі, не останню роль у цьому зіграло просування європейських, зокрема продовольчих, товарів на китайський ринок.
Грузинські компанії, в тому числі туристичні, звісно, зазнають певних втрат через зменшення потоку російських туристів, але нічого смертельного не відбудеться. Характерно, що дипломати почали активно просувати грузинський туризм, зокрема і в Україні, а бізнесмени готові фінансувати чартерні рейси в Тбілісі і Батумі, щоб зменшити вартість відпочинку. Принаймні його транспортну складову.
Відзначимо важливу складову російської політики щодо Грузії. Поряд з багатьма компонентами Москвою завдано удару по позиціях нинішньої грузинської влади. Насамперед по партії «Грузинська мрія» і її лідеру Бідзіні Іванішвілі.
Економічні проблеми, які виникнуть від введення російських санкцій, суттєво ускладнять становище ГМ. Економічні проблеми можуть спровокувати подальші протести.
У цих умовах як сам Іванішвілі, так і керівництво партії повинні будуть займати все більш антиросійські позиції, щоб хоч якось вгамувати пристрасті протестів. Як наслідок, йти на подальші поступки протестувальникам.
Дуже не хотіли, але змушені були прийняти вимогу про проведення парламентських виборів за партійними списками і скасувати мажоритарну систему в 2020 році. І це тільки перший крок на шляху здачі своїх позицій правлячою елітою.
Нервозність Москви зрозуміла. У запалі відчайдушного страху перед грузинським Майданом у Кремлі готові принести в жертву навіть свою агентуру в тій чи іншій країні по периметру своїх кордонів.
Українським проросійським політикам варто придивитися до долі грузинських любителів налагоджувати відносини з Москвою. Їх принесли в жертву, і ніхто не гарантує, що з українськими охочими до миру з Росією на будь-яких умовах не вчинять так само.
Чорний лебідь прилетів для проросійської грузинської влади. З дивовижною постійністю він прилітає до всіх, хто хоче дружити з Москвою.
