Чи існує формула боротьби з корупцією?
Сьогодні питання боротьби з корупцією так часто піднімається публічно, що ледве не стало для українців замінником національної ідеї. По суті, це одна з Ахіллесових п’ят України, так само, як і відсутність громадянського суспільства.
І тут постає дуже цікаве питання, корупція є наслідком відсутності громадянського суспільства, чи навпаки – відсутність громадянського суспільства, одна з найголовніших причин корупції в Україні?
У нас багато разів намагалися боротися з корупцією, забуваючи про те, щоб щось побороти потрібно боротися з першопричиною, а не наслідками.
Для того, аби побороти корупцію необхідно спочатку визначити, що є спонукальною силою корупції в Україні. З чого починається корупція? Та що стало її першопричиною і джерелом?
Власне, громадянське суспільство – це стан самоорганізації громадян, тому наслідком відсутності громадянського суспільства в Україні є корупція.
Також корупція – прямий результат бідності українських громадян, а також відсутності сильних та дієвих державних інституцій.
Крім того, в нормальній країні не може прокурор отримувати офіційно меншу заробітну плату, ніж працівник банку на некерівній посаді.
Це лише говорить про те, що не працюють державні інституції, а корупція запрограмована в самій системі державного управління.
Важко не визнати те, що, великою мірою, корупція починається з ментальності суспільства. А саме з досить терпимого ставлення до неї самого суспільства.
Коли країною правлять олігархічні клани і корупція починається з самого верху, а люди прориваються в найвищі кабінети, щоб нею займатися, то таку систему важко побороти.
Мої знайомі, котрі проживають поза межами України, запитували, як так могло трапитися, що екс-президент Кучма, проти передачі влади яким до рук Януковича, власне і відбувся Майдан-1, після перемоги Майдану-2, може представляти Україну на переговорах з Росією?
Адже це не просто не логічно, а є повним нонсенсом, коли Леонід Кучма став обличчям на міжнародному рівні країни, яка задекларувала своє бажання з часом стати членом Європейського Союзу.
Звісно, що на це дуже важко знайти будь-яку виразну відповідь, проте можна зрозуміти їхнє здивування. Оскільки ментальність людини, котра живе на Заході (британця, француза чи поляка) корінним чином відрізняється від ментальності пересічного українця.
Адже для них, якщо хтось колись порушив принципи порядності і став морально неспроможним державним діячем (не дивлячись на те, ким ця особа була в минулому), такий політик йде в небуття назавжди. І вони вже ніколи в житті не проголосують й не виберуть нікуди такого політика.
У такому разі, за схемою, котра подібна на «відмивання» Кучми, навіть, і Янукович з Азаровим можуть завтра отримати «політичні індульгенції» та представлятимуть українців в світі.
Звичайно, важко назвати країну, де б взагалі зовсім не було корупції, злочинців, шахраїв і тому подібне.
Але в сильних державах, таких, як США, Велика Британія чи Німеччина кримінал, корупція й злочинність регулюються ефективністю функціонування державних інституцій і невідворотністю покарання.
Проте покарання буде ефективним лише тоді, коли працює зворотній бік покарання – захист. Захист прав громадян.
Якщо буде створена нормально функціонуюча судова гілка влади, і коли вона запрацює, то з вимаганням хабара можна буде боротися.
А от пропозиція хабара – це вже інша тема. Бо якщо чиновнику буде лячно вимагати, то й давати хабара має бути боязно.
Аби людина десять разів подумала про те, чи варто взагалі давати хабар і йти на такий ризик.
До речі, всі необхідні закони для боротьби з корупцією і криміналом, в Україні існують.
Однак немає бажання, волі у керівництва держави і чиновників дотримуватись тих законів та слідкувати за їх виконанням.
Виходить так, що джерелом корупції є наявність повноважень чи можливостей посадової особи, які вона може використати для одержання неправомірної вигоди.
Тому можливість красти потрібно унеможливлювати на будь-якому рівні. Встановлювати додаткові правила і бар'єри, які мінімізуватимуть можливість вкрасти і злочинно користуватись своїм посадовим становищем в суспільстві.
Також існують й інші важливі складові джерел корупції. Мова йде про блокування соціальних ліфтів та про відсутність конкурентного відбору на посади, які пов'язані з повноваженнями та можливостями.
До цього цілком ще можна додати, брак відповідальності та відсутність адекватної оплати за професійні навички.
Можна багато чого говорити про методи боротьби з корупцією. Але чи не краще пригадати, що поки в Сінгапурі не прийшов до влади Лі Куан Ю, котрий застосував жорсткі методи боротьби з корупцією (після того, як його країна здобула фактичну незалежність), ситуація лише погіршувалась.
Користуючись сінгапурським досвідом, можна спробувати вивести формулу боротьби з корупцією в Україні: економічна свобода + невідворотність покарання за неправомірні дії = боротьба з корупцією.
Корупцію можна порівняти з вібрацією двигуна в автомобілі, чи поганим звуком роботи мотора, що є явним сигналом його пошкодження.
Таким чином, корупція – це не що інше, як індикатор неправильності функціонування державної системи.
Для прикладу варто пригадати, що у Лондоні, в середині ХІХ століття, раз за разом виникали різноманітні епідемії.
Одні намагалися їх лікувати, але масові захворювання неможливо було здолати, поки члени Палати громад не вирішили терміново виділити кошти на будівництво нової каналізації, а також водопроводу. Змінили систему і епідемії були ліквідовані.
Й у тому вся суть, що Лі Куан Ю спромігся запровадити в Сінгапурі нову систему, що й стало необхідною умовою для подолання корупції.
До нього існувала архаїчна система, подібна до тієї, що зараз діє в Україні. За цією «системою» покарання за корупцію – це театр, коли корупціонер карає корупціонера, щоб на тому ще й собі щось корупційно заробити.
Можна сказати, що тотальна корупція є наслідком незмінності функціонування старої номенклатурної управлінської матриці, котра функціонує в Україні з часів СРСР.
І тому, перед українськими елітами нині стоїть надскладне завдання, яким чином демонтувати стару, не працюючу систему, а на її місці розгорнути нову, при цьому не зруйнувавши увесь апарат державного управління, щоб країна не скотилась в хаос некерованості і анархії.
